Стан повернених із полону хлопців шокуючий настільки, що рідні не можуть впізнати в анорексичному скелеті свого сина чи чоловіка.
Наслідки, з якими хлопці повертаються, подекуди шокують самих медиків, розповідає журналістам «Вчасно» Дзвенислава Сіра, медичний куратор патронатної служби «Азову» на благодійному фестивалі «Файне місто». За її словами, інколи втрата ваги сягає понад 50% від тієї, з якими азовці йшли воювати або потрапили в полон.
«Насамперед у хлопців через погане харчування в полоні значно зменшується маса тіла, атрофуються м’язи. Без виключення загострюються різні хронічні хвороби, про які людина навіть могла не знати до повномасштабної війни, бо організм живе у стані стресу й, відповідно, абсолютно все дає про себе знати: холод, недоїдання, недосипання, емоційне напруження, постійне нервове…
У нас є хлопці, які були важко поранені в Маріуполі на «Азовсталі», кого не змогли звідти евакуювати або Росія не віддавала на обмін. Їхні рани загоїлись, але в тілі лишались уламки — від снарядів, мін, інших сторонніх предметів, які потрапили й до полону, і під час нього тощо. У багатьох неправильно зрослися зламані кістки — і деколи це потребує серйозних операцій і тривалішої реабілітації, щоб відновити м’язи чи навчитися жити з наслідками травм", — пояснює медичний куратор.
Нерідко більших проблем життю військовослужбовців завдає пошкоджена психіка. Під час полону всім без виключення доводиться бути в повному інформаційному вакуумі. Однак цей нюанс окупанти «заміщають» своїми абсурдними вкидами.
«Значна кількість хлопців, повернених з полону, визнають, що не вірили у те, що їм росіяни розповідали — мовляв, про них забули, їх не хочуть обмінювати, Україна нікого не планує повертати з полону тощо. І хоч вони й були в інформаційному вакуумі, але мінімальні новини про звільнення Херсону, Харківщини дізнавалися. Тому розуміли, що те, що їм кажуть — брехня, оскільки з такими перемогами просто не вкладається у голову те, що їм розповідали в полоні. А розповідали навіть те, що Львів тепер став польським», — пояснює медична кураторка патронатної служби.
Бійці «Азову», яких судять на росії попри всі міжнародні норми, закони та конвенції
За її словами, після полону соціалізація вимушена охоплювати багато процесів. Тому що деколи проблеми з рідними проявляються за кілька тижнів відносного затишшя — коли здається, що все добре.
«Коли хлопці потрапляють після полону в лікарню, їм приділяють багато уваги — і їм це приємно. Але буквально через місяць-два, щойно ці емоції стихають, починаються психологічні проблеми. З хлопцями потрібно бути на зв’язку увесь час, і щойно з’являються якісь дзвіночки, що щось не в нормі - ми відразу їм телефонуємо, «зводимо» із психологами, проводимо консультації. І важливий момент — що в цей момент ми відразу звертаємося до всієї родини, не лише до військового. Питаємо, що потрібно їм і чим ми можемо допомогти, щоб відновити розірваний зв’язок.
З ментальним здоров’ям доводиться працювати, бо людина кілька місяців, рік і більше жила в повному інформаційному вакуумі, під тиском — і тому дуже важко повернутися до соціального життя. Важко бачити більше людей, ніж умовно перебувало з нею в камері, спілкуватися з усіма. Звісно, що всі сумують за своїми рідними, але коли ті повертаються, то не знають, як із ними говорити, як себе поводити. І хлопці також не знають, чи їх приймуть рідні, чи без них їм було краще. Певні психологічні процеси, сумніви тощо уже почалися ще в полоні", — каже медична кураторка патронатної служби «Азову».
Дзвенислава наголошує: головне завдання патронатної служби «Азову» — супроводити воїнів і їхніх рідних в усіх процесах, які трапляються з потрапляння на війну — і до повернення з неї. Інколи мова про цілодобовий супровід родини воїна, які переживають його втрату чи чекають на повернення з полону. Нерідко ж відгук «будь-якої секунди» потрібний і вночі, коли військових можуть «накрити» спогади навіть уві сні.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!