Донеччину десятиліттями сприймали як російськомовний регіон, де українська мова нібито майже не мала місця в повсякденному житті. Однак попри переважання російської, особливо у великих містах, українська залишалася частиною живого спілкування донеччан — звучала в родинах, місцевих громадах, освітньому та культурному середовищі.
Чому російська мова стала переважати на Донеччині, та яку роль у цьому відіграла радянська русифікація? Якою українською розмовляли донеччани до російської окупації, та які поширені міфи про мову регіону спростовують наукові дослідження?
Про це журналісти «Вчасно» поговорили із соціолінгвісткою, кандидаткою філологічних наук, докторанткою кафедри української мови Київського столичного університету імені Бориса Грінченка Ольгою Шевчук-Клюжевою. Науковиця народилася в Донецьку та ще до російської окупації досліджувала українське усне мовлення жителів області. Результати цієї роботи вона виклала в монографії «Українське усне мовлення Донеччини», виданій у 2015 році.
«Вчасно»: Що надихнуло вас дослідити українське усне мовлення Донеччини, та якою була головна мета вашої монографії?
— Я народилася в Донецьку, закінчила Донецький національний університет, де й розпочала свої наукові дослідження. Спочатку мене цікавив вплив російської мови на українськомовну пресу Донеччини. Зокрема, я аналізувала відхилення від норм української літературної мови, які виникали під впливом російської.
Після закінчення університету я вступила до аспірантури Національного університету «Києво-Могилянська академія». Тему вирішила не змінювати, але розширила дослідження: від аналізу друкованих текстів перейшла до вивчення живого українського мовлення людей різного віку.
Мене цікавило, як українська мова існує в умовах тривалого контакту з російською, як одна мова впливає на іншу, та як це проявляється в повсякденному спілкуванні.
У 2013 році я захистила дисертацію, а у 2015-му, вже після початку російської окупації Донецька та частини області, видала монографію «Українське усне мовлення Донеччини».
Для мене було важливо не лише опублікувати результати дослідження, а й зберегти наукові свідчення того, як українською розмовляли на Донеччині до окупації. Адже поширене уявлення про регіон як винятково російськомовний не відображало всієї складності його мовного середовища.
— Якою була мовна ситуація на Донеччині до початку російської окупації у 2014 році?
— У період мого дослідження, у 2009−2012 роках, на Донеччині була поширена українсько-російська двомовність. Водночас ці дві мови використовувалися неоднаково.
Російська переважала в повсякденному спілкуванні, особливо у великих містах. Однак це не означало, що української мови там не було.
Важливо розрізняти, яку мову людина вважає рідною, якими мовами володіє та якою насправді спілкується. Ці речі не завжди збігаються.
Під час дослідження мені вдалося зафіксувати різні форми українського мовлення на Донеччині — від близького до літературної норми до такого, що зазнавало впливу російської, а також мішане мовлення.
Це свідчить про те, що українська мова існувала не лише в офіційних документах чи навчальних матеріалах, а й у живому спілкуванні.
Звичайно, на основі цих матеріалів не можна визначити, яка частка населення всієї області розмовляла українською. Проте ці матеріали свідчать, що уявлення про Донеччину як винятково російськомовний регіон не відображає всього різноманіття мовного життя області.
— Чому російська мова стала переважати у великих містах Донеччини? Яку роль у цьому відіграла радянська політика русифікації?
— Переважання російської мови в містах Донеччини сформувалося внаслідок тривалих історичних і суспільних процесів.
Серед головних причин — розвиток промисловості, зростання міст, переселення людей з інших регіонів, а також мовна політика російської імперії та Радянського Союзу.
Особливо важливу роль відіграло те, що в радянський період російська мова мала значні переваги в освіті, державному управлінні та професійному житті. Через це для багатьох мешканців міст спілкування російською поступово стало звичним.
Наслідки такої мовної політики могли зберігатися й після здобуття Україною незалежності. Адже мовні звички не змінюються одразу зі зміною державної політики. Вони передаються між поколіннями та підтримуються звичним оточенням.
ІСТОРИЧНІ ФАКТИ
Довгий час у Донецьку були лише русифіковані школи. Ситуація почала змінюватися після здобуття незалежності України.
— Яке місце українська мова посідала в повсякденному житті донеччан? Де її можна було почути?
— Українська мова залишалася частиною повсякденного життя Донеччини, хоча в різних середовищах її використовували по-різному.
Вона звучала в родинах, окремих місцевих громадах, була присутня в освіті, культурному житті та офіційному спілкуванні.
Водночас важливо розуміти, що присутність української мови в певній сфері не завжди означала її активне використання в повсякденному житті.
Наприклад, якщо людина навчалася українською або добре нею володіла, це ще не означало, що вдома чи з друзями вона також розмовляла українською.
— Чи можете навести конкретні приклади того, як українська та російська мови поєднувалися в мовленні донеччан?
— Наприклад, під час дослідження я записала українське мовлення 17-річної школярки з Донецька.
У її розповіді траплялися такі слова й вислови, як «мені нравиться», «безоблачному майбутньому», «медичне образовання», «люблю животних», «приют для бездомних тварин».
Важливо, що дівчина намагалася говорити українською, хоча в її мовленні був помітний вплив російської.
Цей приклад показує, що знання української мови, бажання нею спілкуватися та вміння дотримуватися літературних норм — не одне й те саме.
— Як на вибір мови впливали родина, освіта, професія та місце проживання? Чи могла людина вдома розмовляти українською, а на роботі переходити на російську?
— На вибір мови впливає багато чинників. Родина відіграє важливу роль у тому, яку мову людина засвоює з дитинства. Освіта допомагає розвивати мовні навички, а професія та соціальне оточення впливають на те, якою мовою людина спілкується в різних ситуаціях.
Наприклад, людина могла використовувати українську вдома, а російську — на роботі. Або змінювати мову залежно від співрозмовника.
Такі ситуації добре відомі в соціолінгвістиці. Вони показують, що різні мови можуть використовуватися в різних сферах життя.
При цьому перехід на іншу мову не обов’язково означає відмову від рідної мови чи зміну власної ідентичності.
Так само навчання українською не гарантує, що людина розмовлятиме нею вдома, а робота в російськомовному середовищі не означає, що вона не знає чи не використовує українську в особистому житті.
Тому мовний вибір не можна пояснювати лише професією, освітою або місцем проживання. Потрібно враховувати всі ці чинники разом.
— Чи посилювалися позиції української мови на Донеччині за роки незалежності? Що ваше дослідження показало про молоде покоління?
— Після здобуття Україною незалежності насамперед змінилася роль української мови в державному житті. Вона стала ширше використовуватися в освіті, державному управлінні та офіційному спілкуванні.
Однак це не означає, що люди автоматично почали частіше розмовляти українською в повсякденному житті.
Під час мого дослідження, основний збір матеріалів для якого припав на 2010−2011 роки, можна було спостерігати й позитивні тенденції. Можна було відзначити позитивні тенденції, зокрема високий рівень володіння українською мовою серед молоді. Це створювало передумови для її ширшого використання в повсякденному спілкуванні.
Водночас у мовленні молодих людей можна було помітити різний ступінь впливу російської. Наприклад, навіть коли людина прагнула говорити українською, у її спонтанному мовленні могли зберігатися російські слова чи граматичні конструкції.
ІСТОРИЧНІ ФАКТИ
На тлі переважно російськомовних ЗМІ у Донецькій області всеж були видання україномовні. До 2014 року вони відігравали важливу роль у збереженні та розвитку української мови та культури в регіоні.
— Чи існував на Донеччині стереотип, що українська мова — переважно сільська, а російська — міська? Чому виникло таке уявлення?
— Таке протиставлення можна розглядати як суспільний стереотип, що пов’язує мову із соціальним статусом або престижем.
Подібні уявлення формуються під впливом історичних обставин. Зокрема, їхньому поширенню сприяло те, що під час розвитку промисловості та зростання міст українська й російська мови використовувалися в різних сферах життя неоднаково.
Однак важливо розрізняти реальне поширення мови та ставлення до неї в суспільстві.
Навіть якщо певною мовою частіше розмовляли в селах, це не робить її «сільською» за своєю природою.
Тому протиставлення української як сільської та російської як міської варто розглядати саме як стереотип, а не як об'єктивну характеристику цих мов.
— Які найпоширеніші міфи про мову та мовну ідентичність мешканців Донеччини ви б хотіли спростувати?
— Насамперед я б звернула увагу на уявлення про Донеччину як про однорідний російськомовний регіон.
Насправді мовна ситуація до 2014 року була значно складнішою. Тут існували різні форми українсько-російської двомовності, а українська мова була частиною живого спілкування.
Ще один поширений міф — що російськомовна людина обов’язково має російську національну або політичну ідентичність. Насправді мова спілкування не є достатньою підставою для таких висновків.
Ще одне поширене спрощення — оцінювання мішаного мовлення або української з російськими елементами винятково як ознаки недостатньої освіченості чи незнання мовних правил.
Насправді такі особливості можуть виникати через тривалий контакт двох мов, умови їх засвоєння та звичні способи спілкування.
Загалом я б застерегла від спроб описувати мовну ситуацію Донеччини через прості протиставлення: українськомовні та російськомовні, місто та село, українська та російська ідентичність.
Мовне життя регіону було значно різноманітнішим, ніж може здаватися на перший погляд.
ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ
Станом на 2001 рік національний склад населення Донецької області був наступним: українці - 56, 87%, росіяни — 38,22%, інші національності - 4,9%.
Динаміка зміни української мови місцевого населення Донеччини: 1897 рік — 53%, 1970 рік — 37,9%, 1989 рік — 30,6%, 2001 рік — 24,1%.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!
Соціолінгвістка, кандидатка філологічних наук, докторантка кафедри української мови Київського столичного університету імені Бориса Грінченка