«Я чекав, коли дитина заплаче… А вона не плакала»: згадки містян про авіаудар по пологовому будинку в Маріуполі

9 березня внаслідок авіаудару, який завдали окупанти, були поранені 33 людей. А прокуратура Донецької області повідомила, що загинули шестеро — п’ять дорослих і трирічна дівчинка. Вони перебували у пологовому як в укритті - ховалися від постійних обстрілів, які завдавали окупанти по всьому місту, не шкодуючи ні дітей, ні дорослих.

На той момент у приміщенні пологового перебували близько сотні людей — і дивом кількість загиблих не вимірювалася десятками. Журналісти «Вчасно» зібрали коментарі очевидців трагедії, які того дня на власні очі бачили та чули крик батьків, дітей. І бачили тих, хто більше ніколи після того дня не повернеться до сім'ї…

Тоді, пригадує Станіслав, відразу ж піднявся він — їхати на місце, в яке щойно росіяни запустили авіабомбу. Крім нього — ще двоє поліцейських. Водночас молоді фізично здорові чоловіки, у чудовій фізичні формі… змовчали й лишилися у відділку.

«Коли ми доїхали до пологового — я вже побачив, наскільки бомба все понівечила. Всі дерева ніби позрізало. Сама лікаря посипалася, поверхи зруйновані, машини ще горіли через авіаудар… Тоді ж я побачив жінку, яку несли на ношах. Це її дитину не вдалося врятувати, і сама жінка померла. На той момент я перехопив один бік нош і доніс її до евакуаційного авто. Пам’ятаю, що тоді ще звернув увагу: її живіт був ніби розпоротий — мабуть, уламком. Вона була вся в крові», — пригадує поліцейський.

Після того, як жінку забрали медики, Станіслав Борщак пішов на обхід кімнат — у випадку, якщо в кабінетах досі хтось лишався. На той момент з’ясувалося — усіх уже забрали з розваленої будівлі. Проте поліцейському запам’яталися червоні калюжі на поверхнях — здавалося, що на тому місці повністю стікали кров’ю.

Після огляду кабінетів поліцейські спустилися у підвал пологового — там для породіль і жінок із дітьми облаштували мінімальні зручності. І саме там майбутня пропагандистка путіна Маріанна, яка стала «обличчям» того авіаудару, слізно дякувала правоохоронцям за допомогу та порятунок.

«У пологовому будинку була та дівчина, частково в крові. Тримала дитину на руках, і вона була останньою, кого ми виносили з підвалу. Рятувальники на ношах її винесли на вулиці - вона не мала ходити сама, оскільки орієнтовно в момент авіаудару й народила. Виносити з підвалу її було дуже тяжко, оскільки він був вузьким і з крутими поворотами. Тому доводилося викручуватися: відкладати ноші, але брати її на руки схемою хрест-навхрест… Але таки вдалося винести. І коли ми винесли її - вже біля виходу Маріанна почала всім кричати, які ми молодці, як вона нам усім вдячна. І після цього відразу ж пролітав літак — ми всі в той момент забігли назад під накриття, бо був ризик, що по нас випустять ще кілька авіабомб», — розповідає Станіслав Борщак.

«Моя віра у цивілізований світ рухнула з ударом по пологовому»

Віктор Коновалов, маріуполець, до 20 березня перебував в окупованому Маріуполі. День авіаудару по лікарні, де ховалися діти та вагітні жінки, він пам’ятає особливо чітко — у той момент віра в якесь втручання цивілізованого світу зникла назавжди. Якщо до 9 березня він та його сусіди вірили, що ЄС чи міжнародні організації втрутяться у те, що коїла росія — то після пологового надій не лишилося. І десятки людей опинилися у сирому холодному підвалі без сподівання вижити.

«У підвал ми перебралися в ніч з 1 на 2 березня — коли в нас згорів будинок, вся квартира вщент. Зараз найстрашніше пригадувати, як ми стояли біля будинку і грілися — це був перший раз, коли ми зігрівалися не від курток.

Приліт по пологовому ми почули, коли готували їсти — всі були на вулиці. У мене тоді жінка запитала: «Це що, по лікарні влупили?». Але я не міг повірити, що таке може бути. Бо всі знали, що туди йшли жінки з дітьми, бо поруч ще й дитяча лікарня. Є медикаменти, щоб дітей лікувати. З нашого під'їзду туди пішла жінка з двійнятами, бо вони захворіли, й температура нижче 38 градусів не падала", — розповідає чоловік.

Після прильоту з їхнього під'їзду до пологового побігли двоє чоловіків. Серед них — і Віктор. Пригадує, що бігли виключно на слух: чули крик дітей, вибухи, галас дорослих. Багато хто кричав: «Роддом, там купа мертвих! Всіх завалило». І навіть тоді маріуполець не вірив, що авіаудар окупанти справді нанесли по пологовому — в якому намагалися врятуватися діти та жінки.

«Ми відразу побачили на місці цивільних людей і поліцію. Це вже було через хвилин 20 після прильоту. Тоді якраз на ношах виносили жінок, я ще побачив ту дівчину, про яку писали всі в інтернеті - і Маріанну, й ту, яка не вижила і втратила дитину. Це було страшно: я, виходить, дивився на живіт ще живої жінки. І в ньому було вже мертве дитя. Вона страшно кричала, що дитина не штовхається», — каже Віктор Коновалов.

Чоловік також пригадує, як побачив немовля на руках у зляканої молодої жінки. Сьогодні він уже знає, що тоді дитина була непритомна — від переляку після пережитого авіаудару. Проте тоді він цього не знав — і подумав, що дитина загинула.

«Жінка років 30 тримала на руках дівчинку. Їй було роки за три-чотири, не більше, зовсім маленька. У неї було сіре обличчя від пилу, десь щось чорне — я ще злякався, що вона обгоріла. Її мама плакала й просила прийти до тями, розхитувала на руках це маленьке тіло… І я все чекав, коли дитина заплаче чи щось скаже, але вона мовчала. Це було дуже страшно. Я тоді закляк», — розповідає маріуполець.

«Ми не очікували, що по пологовому пустять авіабомбу — навіть від росіян…»

На роботи з ліквідації завалів відразу після авіаударів маріупольці зібралися дуже швидко. Хоча була небезпека повторного обстрілу, тож поліція просила їх розійтися — десятки людей розбирали завали, бо також почули крик про те, що багатьох завалило. Тоді під уламками цивільні не знайшли тіл загиблих. Та якщо 10 березня, наступного дня після авіаудару, міськрада оголосила про трьох загиблих, то за рік після розслідування ця кількість збільшилася до шести людей — дитини та трьох дорослих.

«Я тоді під якимись уламками шукав людину — здалося, що побачив там руку. Тіла не було, звісно, але я пам’ятаю, як думав: от зараз, після цієї атаки, всі як зберуться, як зупинять війну… А наступного дня нас знову обстріляли. І вночі, і вдень, кожного дня потім. Я вже зрозумів, що нічого не зміниться — цивілізованому світу все одно, що нас орки вбивають ще ненародженими. Тоді моя віра у цивілізований світ рухнула», — зізнається Віктор Коновалець.

Поліцейський Станіслав Борщак додає: ніхто з правоохоронців не думав, що росіяни настільки ницо та жорстоко порушать правила ведення війни й спеціально скерують авіабомбу на пологовий будинок.

«Такого нікого не очікував, бо це пряме порушення звичаїв війни. Те нелюдське, про яке навіть не пишуть, тому що це й так зрозуміло. Але то був тільки початок їхнім воєнним злочинам — перші дні в Маріуполі показали, наскільки росіяни жорстокі нелюди», — каже маріуполець.