Майже «традиційний» та звичний заїзд — по кілька тижнів на позиції, де кожного дня доводиться вступати у близький бій з окупантами. Кожен з противників, які підходять впритул, не готовий здаватися. Тому близькі бої - це буквально намагання вбити ворога, аби той не вбив тебе. Ніхто не готовий відступити й загинути.
Свій бойовий шлях «Наруто», розвідник-сапер роти спецпризначення «Абвер» бригади НГУ «Червона Калина» розпочав у 2023 році. На той момент він проходив службу в лавах десантно-штурмових військо 46 окремої аеромобільної бригади, був розвідником-гранатометником. Юнаку було 20 років, коли він взяв до рук зброю, і піти воювати було його особистим рішенням. Хоча до цього нічого не зобов’язувало.
«Перший мій виїзд був у Бахмут навесні 2023 року. Тоді ми 14 днів зачищали місто, давали „люлів“ вагнерівцям. Там я отримав перше поранення: куля зайшла мені в ліву руку, вилетіла з неї, зайшла по прямій у грудну клітину, вийшла з неї й зайшла в праву руку. Ми працювали в приватному секторі тоді, я вів спостереження з будинку. Побачив, як один росіянин визирав з-за гаража. А ми тоді були оснащені штурмовими гвинтівками з оптикою, тобто могли працювати на відстань 300−400 метрів. Я того росіянина підстрелив у шию, він почав стікати кров’ю. Другий його почав відтягувати. Треба було його ліквідувати, тому я зарядив гранатомет уламковим снарядом, став у стійку… І почався штурм руських», — пригадує військовий.
У той момент «Наруто» й отримав поранення, відразу важке: куля одного з вояк рф «прошила» його по прямій. Друга влучила в долоню, проте лише пробила м’які тканини. А третя поцілила в бронежилет.
«У мене на тому місці висіли димові гранати, куля якраз в них влучила. Вони загорілись, гарячий дим дув прямо в обличчя. Я не бачив, куди йду, просто біг і по дорозі скидав амуніцію: каску, палаючий бронежилет… Завалююсь у будинок, падаю на землю й кричу: «я — 300», — розповідає розвідник.
«- Наруто, ти як? Йти зможеш? — запитує нацгвардієць пораненого хлопця.
— У мене три дірки, як, думаєш, я буду йти? — напівжартома питає «Наруто», поки побратими надають йому першу допомогу. У той момент продовжується перестрілка з «Вагнером».
— Не зважай, я дурненький. Хлопці, швидко виносимо його", — напівжартома, а потім вже всерйоз каже гвардієць.
Після поранення «Наруто» три місяці лікувався, хоча зазвичай після поранення грудної клітини має минути бодай пів року, перш ніж військові можуть повернутися до служби. До того ж — радше до тилової, аніж у бойовий підрозділ. Проте напівжартома хлопець пригадує, що його рідні та друзі хотіли провести його списання. Через це юнак відмовився від проходження ВЛК й повернувся у підрозділ.
«На той момент я вже хотів перевестись у Нацгвардію, у мене брат служить тут. Хоча мене відмовляли — пропонували пройти курси офіцера, які чотири роки тривають. Я відмовився категорично: не буду протирати штани в академії, краще мочитиму русню. І пішов у СЗЧ. Таким чином перевівся в «Червону Калину».
До своїх побратимів він потрапив не з самого початку. Спершу його посада була командирська — у відділенні лелекарів. Однак коли про його шлях до Нацгвардії дізналися розвідники, вирішили, що той має стати частиною їх команди.
«Пам'ятаю, ми йшли зі столовки, коли під'їжджають якісь хлопці, всі кремезні. Показують пальцем, щоб йшли до них. Я дивлюсь, а в них усіх — стволи. Тоді ще подумав, що нічого поганого нібито не зробив, щоб мене в якийсь ліс вивозили. І коли ми почали розмовляти, роззнайомились — один з майбутніх побратимів сказав, що я буду з ними. І того ж дня мене й перевели в «Абвер», — пригадує «Наруто».
Першим завданням у підрозділі було завести людей на позиції. Як йому сказав командир роти, «легенька задача». І коли юнак вже збирався — перепитав, що саме потрібно буде робити. У відповідь почув — «зачистка».
«Ну, думаю, ніфігова така легенька задачка. Але ми поїхали, зачистили село за чотири дні», — посміхається боєць.
Під час другого бойового виходу він з побратимами повинен був знайти точку для танкістів, де ті мали закріпитися. Розвідників вивантажували, коли вони почули по рації, що потрібна їхня допомога — зачистити погріб, у якому були росіяни.
«Артист» їм кричить: «пі**ри, здавайтесь», а вони — «ми не піри, ми — рускіє». І в цей момент викинули гранату. Намагалися в бік голосу «Артиста» поцілити, але промахнулися. Вона полетіла прям у мене. Я ухилився, впав, але коли вона розірвалася — відчув гострий біль в нозі. Уламок прилетів в неї, штани порвав… Я розізлився. В результаті ми ще поставили їм кілька питань, але вони ж руські, «не здаються»… Коли ми після двох гранат зайшли в підвал — в одного була дірка в центрі голови, інший теж був уже готовий", — пригадує «Наруто».
Третій виїзд тримав замість 15 днів — 39. Щойно він з побратимами зайшли на позицію, до них відразу почали прориватися росіяни на мотоциклах. На передньому сиділи двоє, позаду — один. По них юнак спрацював з кулемета й побачив, як два «дива російської мототехніки» буквально розпалися на його очах. Усі троє «вершників» — 200.
Одна з зачищених позицій «Наруто» з’явилася майже випадково — коли свої дрони не могли підлетіти з провізією та водою. Довелося йти на пошуки по посадці, в якій раніше перебували інші підрозділи. Уже в посадці військові побачили розвалений будинок, в якому переміщувався росіянин. Він став черговим ліквідованим ворогом на Покровському напрямку.
«На 40-й день в нашу посадку ворог заходить, хоча до того завжди її обходили. Чую, як один з них по рації передає: „йдемо по стежинці, звертаємо наліво“. До нас. Ми висовуємося, бачимо противника в 10 метрах. Один — 200, іншого я не побачив, бо той ішов далі. Але після цього по нас намагалися спрацювати з дронів: спершу — оптоволоконний, який пробував залетіть у наш бліндаж, але нічого не вийшло. А потім прилетів FPV-бомбер, перший, який я побачив такого типу. Зробив скид, нам пробило два накати колод. Довелося відкотитися з бліндажа на іншу точку. Тільки потім я зрозумів, що в момент вибуху колода вдарила мені по нозі й по касці. Вона впала аж на очі, тому в якийсь момент я подумав, що вже все. Навоювався, прийшов мій час… А потім підіймаю каску — ні, не навоювався, час ще є», — з натяком на посмішку пригадує «Наруто».
Юнак переконаний: розвідка на війні завжди буде необхідна. Попри те, що зараз з’явився напрям аеророзвідки, піхотна завжди буде актуальною.
«Не завжди електроніка побачить те, що помітять людські очі. А ми можемо зайти в тил ворога, при цьому він навіть не зрозуміє, де ми перебуваємо. Можемо визначити їхнє озброєння, техніку, особовий склад. Ми потрібні на фронті», — пояснює боєць «Червоної Калини».
«Наруто» впевнений: кожен справжній чоловік має захищати свій дім, країну та народ. Поваги до тих, хто тікає за кордон чи ухиляється від служби, немає. Тим паче після отриманих поранень, кількох причин списатися з війська та, врешті, вік, коли доросле життя хлопця тільки починалося.
«Я теж не був створений для війни, але у 20 років узяв зброю й пішов захищати країну. Хоча не був зобов’язаний».
Допомогти «Червоній Калині» боротися з окупантами
Охочі допомогти у боротьбі з російськими окупантами можуть долучитися до оголошеного збору бригади за лінком: https://send.monobank.ua/jar/2bDez4BtPG
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!