Квартирне питання в окупованих містах Донеччини та Луганщини стоїть гостро. Люди намагаються всіляко зберегти своє майно, тому що розуміють, що навіть обіцяних квартир і будинків від окупантів навряд дочекаються.
Зруйнований росією Маріуполь. AP Photo/Alexei Alexandrov
У багатоповерхівки, які «клепають» рашисти, заселяють винятково своїх — тобто або росіян, які приїжджають на заробітки, або ж наближених до окупаційної влади місцевих.
Однак днями з’явилася інформація про те, що й вцілілі квартири не вдається вберегти навіть тоді, коли окупанти «усе контролюють». Зокрема, тепер дедалі частіше трапляються напади приїжджих із росії на місцевих. А на квартири влаштовують «набіги» — й не лише псевдоремонтники, які трощать стіни й вікна з дверима.
«Увечері 5 лютого, поки я була на роботі, обдовбаний узбек проламав стіну в мою квартиру в балконі (квартира на першому поверсі). Зламав конструкцію балкона, заліз у квартиру. Встиг усе обшукати, навіть склав речі „на виніс“, але наркотики його „вирубили“ в коридорі. Я його там і знайшла, коли повернулася додому», — скаржиться у місцевій проросійській спільноті мешканка Маріуполя.
Як пізніше пояснила жінка, вона відразу ж викликала поліцію. Лише в присутності правоохоронців чоловік таки зізнався, що його звати Халілов Нурбек, і він працює на будівництві на вулиці Московській.
Крім цього, регулярно по вцілілих квартирах маріупольців ходять ремонтники й нібито замінюють труби у будинках. Мешканці скаржаться, що горе-ремонтники проводять труби через усю кімнату — і в результаті вона проходить через усю ванну. Однак справа до її функціонала так і не доходить, оскільки на обіцяне опалення та адекватне водопостачання, вже навіть не сподіваються.
Окупований Маріуполь. Фото з соцмереж
Окрім наболілого питання розподілу житла, маріупольців свого часу (ще напередодні жовтневих морозів) заспокоювали, що їхні квартири відремонтують. Проведуть водо- та теплопостачання, залатають діри. У листопаді ці питання «звісили» уже на самих людей — мовляв, усі заявки виконати не вдається, тож шукати «робочі руки» доведеться самостійно.
Власне, й оплачувати теж доведеться зі своєї кишені. На це погодилися — оскільки обіцяли, що хоча б все обіцяне налаштують і труби використовуватимуть за прямим призначенням. Однак в багатьох будинках усе зупинилося ще на етапі налаштування постачання, коли тонни води вилилися просто на дороги й замерзали, а ремонтники розводили руками — «нічого не можемо зробити, все треба міняти». В результаті навіть ті будинки, які визнали придатними до життя, опинилися «на межі».
Проте й ця межа була доволі відносною. Тому що жити в тих квартирах, замерзлих та з дірками, окупаційна влада радила. Давати альтернативне житло не захотіли — «у вас же є ціла квартира». Проте коли мешканці почали вимагати поремонтувати будинки — позиція рашистів різко змінилася, і навіть раніше житлові вцілілі будинки зарахували до тих, які необхідно знести. Така ситуація склалася й на вулиці Перемоги, 114 у Маріуполі.
«Спершу нам сказали, що будинок відновлюватимуть (у нас є кілька квартир, які згоріли, але більшість більш-менш цілі). Точніше половина будинку в нас згоріла, інша — ціла. І ту, яка горіла, підрядник хотів демонтувати, хоч там просто згорілі квартири, але теж більш-менш цілі. Але на тому все закінчилося, ми не знаємо, хто підрядник навіть, до кого звертатися, чи мали б бути якісь роботи, чи ні. Так уже кілька місяців. А нещодавно приходили якісь робочі й сказали, що до нас приходили дивитися на квартири й постановили, що вони не можуть бути відновлені. Сказали, що навесні будуть зносити ту половину. Куди нам діватися, бо не факт, що стіни витримають. Але питання в тому, що ми навіть не знали за ці „оглядини“. Хочемо розпитати деталі, а нас „футболять“ від однієї компанії до іншої. Й у кожній кажуть, що вони взагалі ні до чого, їх тут не було, посилають до когось наступного», — обурюється Регіна, мешканка Маріуполя.
Маріуполь з приходом росіян. Фото з соцмереж
У Кремінній на Луганщині склалася інша ситуація — там місто навіть не намагаються відновити, а всю допомогу «базують» на гуманітарці та «доброму слові». Попри обіцянки, там про жодне покращення теж не йде мови, але рашисти традиційно вкладають у вуха населення тези, що страждають вони винятково через Україну. Своєї провини вони не бачать та не визнають.
«6 лютого їздив у Кремінну. Перед тим був обстріл, то розбили котельню, всі навколишні будинки постраждали. Хвиля була така сильна, що повибивало всі вікна в наближеному районі, у деяких будинках вилетіли вхідні двері, але ніхто нічого не робить. У Кремінній немає світла. Газ нібито є, і воду теж обіцяють, але її немає. Служби не працюють кілька днів уже, бо обстріли, тому закрилися. І з ліками теж складнощі, бо немає де взяти. Аптеки закриті. Продуктові магазини працюють, але з 8-ї ранку до 13-ї, і все. Доводиться їздити в Сєвєродонецьк чи Рубіжне для того, щоб купити щось їсти», — розповідає Костянтин, луганчанин, який нещодавно їздив в окуповане місто.
Окупована Кремінна. Фото з соцмереж
Журналістам «Вчасно» Ганна, батьки якої лишаються під окупацією, розповідає: ситуація набагато гірша, аніж розповідають росіяни. Проте вони якісно «полощуть мозок», і щодня повторюють населенню, що їх цілеспрямовано обстрілює українська армія, а вони нібито не стріляють взагалі.
«Мої батьки просто не захотіли виїхати, у них там будинок. Вирішили лишатися там, а я поїхала в евакуацію. Зараз зв’язку майже немає. Я їм взагалі не можу телефонувати — вони мені тільки. Більше пишуть повідомленнями. Питають, як я, бо їм розповідають, що Україна вже здається, нібито наші військові тікають. Рашисти кажуть, що їм треба отримувати російський паспорт, що там уже буде росія. Батьки не ведуться, але вони перепитують. А ті, у кого немає з ким поговорити про це — вони ж все це всерйоз сприймають. І таких там багато.
Моєму району пощастило — там не так багато потрощених будинків, але немає скла, зірваний дах. Людям сказали, що допоможуть це якось поремонтувати, але вже влітку, нібито коли все має «стабілізуватися». А зараз мої сидять без світла, централізованого водопостачання й так не було — приватний будинок, своя скважина". Але ті, хто живе в багатоквартирних будинках — то в них взагалі нічого немає", — розповідає Ганна.
Сєвєродонецьк під окупацією виживає не менш болісно. Люди виживають у холодних квартирах, проте куди частіше — в підвалах або руїнах будинків.
Голова Луганської ОВА Сергій Гайдай наголошує: на сьогодні місто перетворене на згарище. З людей знущаються — оскільки про нормальне життя навіть не йде мови.
«Випалене місто ледве живе, орки знущаються з місцевого населення, не забезпечуючи нормальних умов для життя. Без світла, газу, води, мобільного зв’язку, медицини, освіти… але з пунктами обігріву, награними ремонтами, затопленими багатоповерхівками… та солодкою пропагандою. „Рускій мір“ у всій красі», — заявляє Гайдай.
Щоправда, там пропаганда вже дає тріщину — оскільки відучора, за словами місцевих, двері медзакладів закрилися для «простих смертних». Усіх хворих відправили туди, звідки вони й прийшли — сказали, що в лікарняному містечку буде хірургія для військових, повідомили у місцевій спільноті.
Потрощений Сєвєродонецьк. Фото Сергій Гайдай
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!