«Люди казали, що просто хочуть померти вдома»: рік тому росіяни вщент зруйнували та окупували Авдіївку

Крім цього начальник Авдіївської МВА зазначає, що росіяни масовано били по місту з авіації й перші КАБи почали летіти вже із серпня 2023 року.

«В активній фазі у 20-х числах грудня в місто максимально за добу прилетіло 185 КАБів», — каже Барабаш.

В таких умовах оборону Авдіївки тримала 25 окрема повітряно-десантна Січеславська бригада. Потім військових змінила 110-та окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, яка до останнього тримала основні рубежі та більшість лінії фронту навколо міста.

«Були ще й інші бригади, такі як 115-та окрема механізована й 36 окрема бригада морської піхоти, але вони тримали невеликі ділянки. Основа — це 110-та», — згадує Барабаш.

Попри спротив українського війська росіяни поступово розбивали Авдіївку. Ворог, за словами Віталія Барабаша, намагався спочатку в лобову штурмувати місто, однак потім знайшов шпарини в обороні, щоб зайти через них.

«Багато різних тактик було із застосуванням техніки й „м'ясних“ штурмів, які завжди супроводжувалися великою кількістю авіації», — додав Барабаш.

«Людей вмовляли на евакуацію з першого дня повномасштабного вторгнення»

На початок повномасштабного вторгнення в Авдіївці за офіційними даними проживало 26 тис. людей. Вже на момент окупації у лютому 2024 року в місті лишалося трохи більше, ніж 700 осіб.

Хтось встиг виїхати завчасно з міста, хтось евакуйовувався вже за останньої можливості під вибухами, а хтось назавжди залишився під руїнами рідного міста.

«До початку загострення майже три місяці в нас не було евакуації. Люди не їхали, — каже Барабаш. — Були поодинокі випадки, в тиждень лише 5−10 людей. Наприклад у 2022 році ми з міста за чотири місяці вивезли майже 20 тис. людей. І 2023-й початок був більш-менш, а з літа до жовтня майже ніхто не виїжджав».

Коли почалася активна фаза бойових дій, евакуація пожвавішала, люди почали рятуватися. Зокрема, у перших числа лютого 2024 року за тиждень виїхало майже 250 осіб.

«Людей доводилося постійно вмовляти на евакуацію, ще з першого дня повномасштабного вторгнення, — розповідає Віталій Барабаш. — Кожен день коли ми працювали по евакуації в місті й у нас не було такого, щоб нам не відмовляли. Бувало й по десятки разів відмовляли. Я знаю всіх людей, які лишалися в місті. Бо доводилося особисто з поліцією, та моїми заступниками вмовляти їх на евакуацію. Когось на п’ятий раз вмовили, когось взагалі не вмовили».

Причини не евакуйовуватися у людей були різні, але зазвичай одноманітні. За словами Барабаша, спочатку місцеві казали, що немає куди, за що і для чого їхати, адже скрізь війна.

«Був такий випадок, коли чоловік виїхав до Покровська там стався обстріл і він загинув. І мені потім місцеві казали, що: „Ви нас вмовляли, той чоловік послухав вас виїхав і все одно загинув“, — розповідає начальник МВА. — Хтось казав, що: „Тут моя хата, тут я буду жити й нікуди не поїду“. Сказати, що ті люди, які залишилися — це всі ждуни — неправда. Треба розуміти літніх людей, яким здебільшого дійсно немає куди їхати, і психологічно їм складно було прийняти рішення, адже ти все життя жив, мав будинок, квартиру, а потім кудись треба їхати. Багато з таких людей, які залишалися, казали, що просто хочуть померти вдома. Є такий термін військовий, що їх „морально поплавило“, але це стосується не тільки військових, а й цивільних».

Нині Авдіївка — це чергове місто смерті, де війна пережувала й виплюнула все, що нагадувало колись про мирне життя. Комунікації та інфраструктура в місті знищені на 100%, житловий фонд — теж.

«Зараз там місцева „влада“ знайшла два більш-менш вцілілих багатоповерхових будинки і для картинки їх відновили, — каже Барабаш. — Але це просто шоу, що типу ми зі світлом з водою і в нас все добре. Тільки камера вимикається, вимикається й генератор, який качає воду і дає світло. Все решта міста розбите вщент і більшість людей, нині живуть у підвалах».