“Одного дня ми прокинулись і побачили російську ганчірку”: розповідь родини з Маріуполя, якій вдалося вирватися з окупації

Зоя (ім’я жінки змінено в цілях безпеки) розповідає: населенню довелося вчитися жити під звуки обстрілів і з усвідомленням, що щосекунди може прилетіти снаряд. Надії людей, як і їхні гроші, під окупацією дуже швидко закінчилися, тому доводилося йти на поступки — і з совістю, і з окупантами, — аби вижити.

Ранок із ганчіркою на будівлі ОДА

До початку березня Маріуполь нелюдськими стараннями ЗСУ лишався підконтрольним Україні. Проте ситуація ставала все більш критичною. Доводилося жити без будь-яких комунікацій, забути про опалення, світло та водопостачання, а виживати — в холодних і сирих підвалах. 

Одного дня ми прокинулись і побачили, що на будівлі державної адміністрації окупанти встановили свою ганчірку Всередині березня військовим довелося відійти з половини міста, бо навала росіян рівняла місто з землею, під руїнами опинялися не лише захисники, а й цивільні. З 19 березня ситуація стала надскладною: місто в облозі переживало гуманітарну катастрофу. Люди гинули без їжі та води, вмирали від поранень та ненаданої допомоги, тому що її вже не було чим надавати. Спроби організувати довіз гуманітарки в місто — безуспішні: окупанти не пропускають жодну техніку, а тих, хто попри це ризикує — вбивають. 

“Одного дня ми прокинулись і побачили, що на будівлі державної адміністрації окупанти встановили свою ганчірку (прапор). Тієї ночі люди, які працювали на ТЕС, не могли прийти додому з нічної зміни, бо місто “перейшло” під окупантів, а ТЕС ще лишалася українською", — розповідає журналістам Зоя. 

Після того, вже за кілька днів, у місті зникло світло та вода, а мобільну мережу орки вимкнули, щойно зайшли в Маріуполь. 

“З того дня і до сьогодні люди почали готувати на вулиці. Купатися ходять у водоймище, там і набирають технічну воду. Більше пощастило тим, хто живе у своєму домі, бо багато в кого був генератор, колодязь з питною водою, була змога встановити газовий балон. А для мешканців багатоповерхівок окупанти підвозили питну воду, через яку у багатьох через 2 місяці почались інфекційні хвороби”, — розповідає про окупаційні будні Зоя. 

Маріуполь вже розтрощений на 90%

7 квітня стає відомо, що Маріуполь розтрощений на 90%.Поблизу міста, в окупованих раніше селах, розвідка помічає масові захоронення людей. Траншеї довжиною по 200-300 метрів застелені трупами мирних людей. За місяць, 17 травня, в Маріуполі починається холера. 

Попри це магазини в місті працювали. Більшість продуктів, які там були, закупляли в «днр». А для бізнесу і підприємців з перших днів настали важкі часи.

“Багато чого в тих магазинах було на смак гидке, навіть деякий хліб. А от щодо  підприємців — усіх ФОПів змусили переробити документи на «днр» і платити податки туди. Одному з ФОПів відмовили у співпраці, сказали, що в них такі послуги є у Донецьку, і вони будуть облаштовуватись тут.  

Одразу орки відкрили реєстрацію на пенсію та соцвиплати, щоб задовільнили своїх прихильників, які вже вижили з розуму.  По центральній вулиці ця мразота повісила свої гидкі прапори, але в місті знайшлись ті, хто вночі позривав деяке ганчір'я”, — пригадує дівчина.

Гуманітарку рашисти видали у першу неділю, коли захопили Маріуполь. Зоя пояснює: їм потрібний був ролик про те, які вони “класні”. Однак коли камеру вимкнули, машина з гуманітаркою поїхала далі.  

“Ракети на горище багатоповерхівки окупанти пішки носили. Людей після першого ж удару контузило”

Зоя розповідає, що одну з багатоповерхівок Маріуполя окупанти використали як місце, звідки запускали ракети. 

“Ці виродки, аби захопити станцію, зайшли на горище багатоповерхівки, встановили туди якусь зброю. Назви не знаю, але заносили пішки ракети на 14-й поверх. А привезли ці снаряди в машині, яке вивозить сміття, щоб цивільні не побачили, тільки їм це не вдалось. 

З першого вистрілу, який зробили окупанти з даху будинку, людей на верхніх поверхах контузило. Попадали шпалери, обвалилась штукатурка. Люди виїхали з того дому хто куди. До речі, не так давно в ту багатоповерхівку прилетіло, але без жертв”, — каже дівчина. 

“Безкоштовно працюють двірниками навіть підлітки й люди, які десь нашкодили”

Життя у місті після завдяки окупантам ставало нестерпнішим і біднішим щодня. Гроші, які були десь припасені в людей, закінчилися. І ті маріупольці, які лишилися без роботи, стали двірниками. 

“Люди приходять стати на біржу праці й, щоб закріпити за собою місце на випадок, якщо буде робота, повинні кожен день прибирати місто. Окупаційна влада обіцяла за це 10 тисяч рублів, але коли перший місяць не виплатили цю суму, то зарплату зменшили до 8 чи 6 тисяч рублів. На момент, коли я виїхала, ніхто так і не отримав виплату. Працюють двірниками безкоштовно навіть молодь, підлітки та люди, які десь нашкодили.  Наприклад, попались п’яними. Також двірниками працюють молоді люди та підлітки в окупованих містах 14-го року”, — розповідає Зоя.

Жінка додає: лікарі отримали зарплату 10 тисяч рублів, а курс рубля зараз 1.5 до гривні. Ціни в магазинах скажені, тому люди й повинні якось виживати.

“Що мені гріло душу — то це те, що таблички з назвами сіл при дорогах та на зупинках так і залишалися українською мовою. А ще в продуктовому магазині днр я знайшла напівфабрикат українською мовою. Подумала, що виродки вкрали в наших магазинах та привезли до себе. А потім подивилася на виробника, а там написано — м. Донецьк, вироблено в липні цього року. От в такі моменти дуже приємно, що на нас чекають вдома”, — розповідає дівчина. 

Хлопців забирали просто з вулиць “на службу”, а людей штрафують за будь-які порушення, навіть вигадані

Зоя каже, що деяких чоловіків окупанти забирали просто з вулиць у невідомому напрямі. Як потім дізнались люди, їх забрали служити. Окрім піших патрулів, у місті тепер стоять і ГАІшники, які зупиняють людей та "рекомендують" (“по-доброму”) змінювати номери машини на днр. А ця послуга коштує грошей, які люди не заробляють. Крім цього, діє й стара схема “гайців” — вони зупиняють водіїв і штрафують їх за якісь нібито порушення, які ті не робили.  

“Прапори окупанти як повісили спочатку, так вони й висять, порвані від вітру, втративші колір, як справжнє ганчір’я. Одразу показує життя в днр. Але на третій місяць окупації рашисти видали другу гуманітарку, розраховану на кожного члена сім'ї. Там було багато чого, особливо засоби гігієни, аби замилити людям очі на те, що відбувається. І, звичайно ж, все це було на камеру”, — пояснює дівчина. 

Сім-карти оператора окупантів люди, попри анонсовану на рф обіцянки, купували самостійно. В Маріуполі продажу не було, тому купити їх було не так легко. Та зазвичай люди купляли сімки, аби можна було дзвонити один одному. Інколи вдавалось ловити зв`язок у роумінгу українських операторів.

Виїхати було не так легко, а ще й дорого

За кілька тижнів до того, як Зоя з чоловіком виїхали з-під окупації, майже кожен день прилітали снаряди по місту. На жаль, гинули цивільні. 

“Ми не виїхали одразу з області, бо була робота й ми сподівались на краще. Коли Маріуполь окупували, то чекали, що хлопці наші нас визволять від загарбників. Та коли захопили ТЕС, ми почали шукати варіанти виїхати, бо знаходитись там був мрак, бачити цей маразм не було сил.

Щоб виїхати, спочатку була велика сума. Пропонували 300 євро за кожного, тому потім ми шукали, як самостійно поїхати на підконтрольну Україні територію. Виходило 30 тисяч рублів, що теж було для нас великою сумою. Та вже вдалось знайти квитки дешевше і з кожного вийшло 6 тисяч рублів за дорогу”, — розповідає Зоя.

Всі кола фільтрації: як людей “розбирали” на сантиметри та мегабайти інформації

Фільтрація для дівчини була найстрашнішим процесом, зізнається журналістам. 

“Багато інформації ще на початку війни я читала в інтернеті й бачила в новинах: когось били, когось хотіли зґвалтувати.  З нашого міста випускали в інше місто тільки з фільтрацією, а якщо ти їдеш її проходити, то оркам на блокпосту дають список, хто і в який день їде. 

Перед фільтрацією ми з чоловіком видалили всі українські канали, підписались на декілька пропагандистських. Видалили переписки, де писали знайомим про те, що коїться в Маріуполі. Тобто підчистили телефон так, аби не було нічого підозрілого”, — розповідає Зоя. 

Цю процедуру родина проходила у будівлі поліції. Туди приїхали всією сім'єю і чекали на свою чергу годину, бо всього приїхало 100 осіб, а запускали лише по 20. 

“Нам видали маленькій папірець, прям як в лікарні, де були написані назви кабінетів. Коли ми проходили процедуру, то навпроти повинні були поставити підпис.  

Спочатку нас фотографували з трьох боків і одразу зняли відбитки кожного пальця, долоні та повністю руку, як справжніх злочинців. Це одразу заносилось у якусь стару програму на комп'ютері. Наступне — перевірка телефонів. Знов фотографували наші обличчя, переписали дані телефона, щось поклацали та через блютуз  передали всі контакти у ПК знов у програму”, — пригадує Зоя. 

Потім родину відправили писати "объяснительную" й заодно — розкрити всі дані своїх рідних, які живуть в Україні.

“Від назви вже було страшно, за що ми повинні "объясняться". Але це була звичайна анкета, де потрібно було заповнити свої дані. Нам сказали, що той, хто народився до 91-го року, громадянство пише росія, хто після — Україна. Далі йшли питання, на які нам теж підказували, що відповідати. Надруковані були на двох аркушах. Запитували про знайомих військових, де живуть родичі в Україні, потрібно було вказати їхні ПІБ та дату народження. Як ми ставимося до влади рф і України. На жаль, на останні питання відповідь була одна, а інакше ніхто не знав, що було б, якби ми писали справжню думку.

Далі нашу "объяснительную" з документами відсканували. І останнє, що було найстрашніше — МГБ. Тут ми повинні були відповідати усно на питання, які були в "объяснительной". Я читала в інтернеті, що дівчина з Маріуполя так само зайшла в такий кабінет, а там один орк сидів за столом, а другий лежав на розкладачці й сказав, що дівчина не підходить йому, “давай іншу”. Так от, я заходжу, а там розкладушка! І я одразу вирішала, шо зможу закричати й мені допоможуть, бо багато людей чекало своєї черги в коридорі й плюс там був мій чоловік”, — пригадує Зоя. 

“Один руснявий військовий запитав у іншого, чи той когось бив сьогодні. Той сказав, що так, бо “потрібні показники”

На “співбесіді” з орками Зої поставили кілька питань з анкети й відпустили. Вся процедура тривала близько півтори години. Дівчина розповідає, що тоді була відносно легка процедура, тим паче потім всім видали папірець з мокрою печаткою,  де було написано "дактилоскопирован”.

“Відчуття, ніби тебе одягли в смуглясту піжаму з номером на грудях. Але були випадки, коли містяни розповідали, що з фільтрації кудись забирали людей. На жаль, детальніше не знаю. 

Коли настав час і ми сім'єю виїхали з кордону днр до рф, на пропускному пункті рф нам одразу сказали почекати, бо з нами проведуть бесіду. А ми вже розуміли, що це чергова фільтрація. Так і було, все так само  відбувалося, тільки питання були по-іншому поставлені й відбувалося це все годину. І я чула, як один руснявський співробітник питав у іншого, чи бив він сьогодні когось, а той відповів — “так, бо для статистики потрібні показники”, — пригадує жителька окупованого міста.

Коли родина нарешті дісталася другого кордону рф з Естонією, чоловіка та батька Зої забрали на фільтрацію, а її з мамою пропустили. Жінки чоловіків чекали на вулиці. 

“Якби я чекала одна, я б з'їхала з глузду, бо уявляла собі, що чоловіків б'ють, катують. Пройшло 2.5 години, нарешті їх відпустили. Була така ж процедура, просто їх тримали, аби відтягнути час, щоб ми нічого не встигли. Також там був чоловік, теж з недавно окупованої території, і сказав, що його й багатьох українців тримали два з половиною тижні. Хлопці просто сиділи у якомусь приміщенні, але їх хоча б кудись возили харчуватися тричі на день. Також чоловік сказав, що їх перевіряли на детекторі брехні. Для нашої сім'ї ця процедура була важчою психологічно.

Тому, коли ми вже пройшли контроль на Естонському кордоні, я була дуже рада нарешті бути вільною. Було зовсім інше повітря, вільне спілкування. Прям так само як було до 24 лютого цього року. У підсумку хочу, щоб кожна руснявська гнида, яка підтримує дії свого хворого диктатора, щоразу, виходячи з дому, проходила цю мразотну фільтрацію”, — додає Зоя.  

Коли маріупольці приїхали в Естонію, їм допоміг волонтерський рух "Друзі Маріуполя" та координатор Констянтин. Він підказав, як краще дістатися до Латвії, допоміг з купівлею білетів. А вже в Ризі родину заселили в готель. Нині Зоєю, її чоловіком і батьками опікуються волонтери, родина місяць житиме з безкоштовним харчуванням. 

“Наразі ми проходимо реєстрацію та оформлюємо необхідні документи. Як все буде готово, зможемо працювати”, — розповідає про майбутні плани Зоя, допоки повернутися додому неможливо.