Освіта Донеччини: відірватися від радянського минулого і збудувати сучасну школу

Із впровадженням концепції Нової української школи (НУШ) істотно змінилась роль усіх учасників освітнього процесу: вчителів, дітей і батьків. Першими почали змінюватися найактивніші. Хто сьогодні на Донеччині рухає українську освіту вперед — далі у матеріалі «Вчасно» в рамках проєкту «Змінити Донеччину».

Радянська система освіти була побудована на авторитарному впливі вчителя на учнів. З розвитком технологій сучасні діти швидко опановували гаджети та інтернет і обігнали своїх викладачів, які просто не встигали змінюватися. Таким чином, стара система відносин між вчителями та учнями стала нежиттєздатною. Наразі сучасним викладачам треба змінюватися і вчитися спілкуванню з учнями на рівних. Саме так працює сучасна європейська освіта — це партнерські відносини між учителем, який сам постійно розвивається і навчається, та учнем. А ще задоволення потреб навчальних закладів вже залежить не лише від держави.

Європейська школа у невеличкому селищі на Донеччині

Починаючи з 2015 року, в Донецькій області почали будувати опорні школи. Вони повинні зробити якісну освіту доступною для всіх дітей, незалежно від місця їх проживання та фізичних можливостей. Такі школи почали отримувати значне фінансування на своє переоснащення. Але більшість освітніх закладів залишились при старому забезпеченні і мали самостійно вирішувати питання своєї модернізації.

Не сидіти склавши руки, а бути рушіями освітніх змін вирішили у невеличкому селищі Сурово на околиці Дружківки Донецької області. Віднедавна стареньку місцеву школу ставлять в приклад того, як спільними зусиллями небайдужих людей можна досягнути значних перетворень.

Починаючи з 2015 року, ініціативна група з батьків і вчителів активно приймає участь у грантових проєктах. Завдяки залученню коштів, вдалось відремонтувати фасад старої будівлі, замінити вікна в навчальному закладі, облаштувати сучасний спортивний майданчик для дітей, впровадити роздільне сортування сміття.

Переселенка з Донецька Світлана АгаджанянЗгуртувати довкола себе місцеву спільноту, надихнути батьків і освітян на зміни вдалось переселенці з Донецька Світлані Агаджанян. «Я переїхала до Дружківки через військові дії. Пам’ятаю, як прогулювалась вулицею біля школи, побачила старий занедбаний фасад. Тоді промайнула думка, що скоро 1 вересня, діти підуть до цієї школи, і навряд чи такий її вигляд буде надихати їх на освіту і творчість».

У той час Світлана дізналась про невеликий грант для потреб громади. Його сума була усього лише 10 тисяч гривень, і цих грошей катастрофічно не вистачало для ремонту школи, якій більше ніж 100 років.

«У конкурсі ми виграли, і хоча коштів було замало, це була наша перша маленька перемога, з якої усе почалось. Потім були перемовини з місцевою владою, і вже тоді нам вдалось отримати 100 тисяч гривень на ремонт навчального закладу… це було у десять разів більше, ніж ми отримали по гранту, і це дуже надихнуло на подальшу роботу», — згадує Світлана.

НВК №4 у Сурово до та після ремонту

Відтоді у навчально-виховному комплексі № 4 розпочалось нове життя. За допомогою британських донорів та бюджетного фінансування в школі замінили 27 вікон. На шкільному подвір’ї з’явився спортмайданчик для дітей, контейнери для роздільного збору відходів. У школі впровадили систему відеоспостереження. А нещодавно шкільні вчителі загорілись ідеєю створити простір, де б місцева молодь могла з користю проводити вільний від навчання час.

На час карантину та літніх канікул освітяни займаються з дітьми дистанційно — вдосконалюють англійську, разом дивляться та обговорюють фільми, опановують нові медійні інструменти. Вже восени хаб має запрацювати в режимі офлайн.

«Наша мрія — створити маленьку європейську школу в нашому селищі. А для цього необхідне не просто технічне переоснащення, а й змінити власну свідомість, повірити в себе. До того ж нам є для кого старатись. Коли діти бачать, як ми пробуємо щось змінити, вони із задоволенням долучаються. Це пробуджує в них ініціативність, вони починають вірити в свої можливості», — вважає вчителька Людмила Квітко.

Зовсім скоро школа отримає пів мільйона гривень на реалізацію проєктів у рамках Бюджету участі. Це означає, що у НВК № 4 з’явиться своя тренажерна зала під відкритим небом, нова їдальня та спортзал. Та найбільше у Сурово пишаються внутрішніми змінами. Адже тепер, замість того, щоб чекати перетворень, люди почали об'єднуватись і творити їх власноруч.

«Головне не зупинятись, а крок за кроком робити маленькі ініціативи, які потім зможуть втілитись у щось грандіозне. І якщо є хоча б одна навіть маленька ідея — треба пробувати її реалізувати», — вважає Світлана Агаджанян.

Як Освітній марафон «прокачує» школи Донбасу

Допомогти вчителям зі Сходу стати більш сучасними вирішив «Благодійний фонд «Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну» за підтримки проєкту «Демократичне врядування у Східній Україні».

60 шкіл Донеччини та Луганщини стали на шлях перетворень у рамках проєкту Освітній марафон. Це унікальний для країни проєкт, спрямований розвинути освітнє середовище Нової української школи, в якому приймає участь така кількість навчальних закладів. Його мета — «прокачати» українські школи, зробити їх конкурентоспроможними, вчителів — вмотивованими, а дітей та батьків залучити до змін.

Учасники проєкту "Освітній марафон"/фото: ФБ "Освітній марафон"Протягом навчального року 120 освітян Донеччини та Луганщини займались розробкою Концепції і Стратегії розвитку для своїх шкіл під менторством експертів. Вчителям допомагають розвинути освітнє середовище Нової української школи, використовуючи найкращі практики вітчизняних та закордонних спеціалістів-реформаторів.

«Ми не знаємо, якою має бути школа майбутнього, але ми шукаємо. Шукаємо не той універсальний рецепт, який підійде кожній школі, а шукаємо той шлях, на який можна стати для того, щоб досягнути зовсім нового стану речей, що буде відповідати потребам сьогоднішнього суспільства», — розповідає Денис Блощинський, голова правління Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну», яка реалізовує Освітній марафон.

Десяти шкільним колективам організатори допоможуть підготувати грантові заявки для реалізації стратегій розвитку закладів.

Одним із учасників Освітнього марафону є колектив краматорської ЗОШ № 16. Наразі в школі є чимало умов для всебічного розвитку учнів: створений інклюзивний клас, один із перших класів працює за програмою «Інтелект України», діють гуртки, є м’який і тренажерний спортзали, на шкільному подвір’ї — футбольне поле зі штучним покриттям. Школа приймає участь у багатьох освітніх проєктах.

Тут приділяють увагу розвитку наукового та інженерно-технічного мислення, тому з 2016 року на базі школи працюють гуртки робототехніки, а їх вихованці щороку беруть участь у фестивалі FIRST LEGO League. У рамках Освітнього марафону команда ЗОШ № 16 зайнялась розробкою та впровадженням у своєму навчальному закладі STEAM-освіти (Science — природничі науки, Technology — технології, Engineering — технічна творчість, Art — мистецтво, Mathematics — математика).

«Ми живемо в індустріальному місті Краматорськ і бачимо дефіцит фахівців з технічних напрямків. Випускники все рідше обирають інженерно-технічні спеціальності, які є затребувані місцевими промисловими підприємствами, і виїжджають з міста, — розповідає заступниця директора ЗОШ№ 16 Олена Мєшкова — Зробивши акцент на STEAM-освіті, ми хочемо допомогти у вирішенні цієї проблеми у місті та регіоні. Це має бути сучасна платформа для допитливих шукачів і дослідників, інноваційне середовище, де учні можуть розвивати свої інженерно-технічні та творчі навички, які допоможуть їм стати успішними в майбутньому і професійно затребуваними в себе вдома».

З серпня у школі мають з’явитись смарт-класи для проведення біологічних та хімічних досліджень, занять з географії та математики. Подібні інтерактивні класи з сучасним обладнанням мають з’явитись на базі початкової школи, де б найменші учні могли опановувати сучасні технології.

«Проєктна діяльність підштовхує наших учнів до дій, вона їх мотивує і до навчання, і до реалізації власних ідей, і, що важливо, об’єднує та мотивує самих вчителів. Усі розуміють, що, сидячи на місці, успіху не досягнути», — кажуть вчителі.

А у Маріуполі колектив школи № 66 поставив перед собою не менш амбітні цілі. Заклад планує стати центром освітнього осередку свого міста і навчати новим освітнім підходам не тільки дітей, а й своїх колег.

«Девіз нашої школи — „Справді перша, справді українська“, — розповідає заступник директора з НВР Олена Царюк. —  Ми були першою школою у Маріуполі з українською мовою навчання, потім стали першою школою з поглибленим вивченням іноземних мов, згодом стали першою опорною школою в місті і тепер мріємо стати першою школою — центром освітнього осередку».

Основна мета майбутньої стратегії закладу — це методична підготовка вчителів для роботи в умовах Нової української школи.

«У нас повністю перебудована система методичної роботи: немає методичних об’єднань вчителів-предметників, є платформи, де вчителі обговорюють нагальні питання. Вчителі працюють в інтегрованих творчих групах, або як ми їх називаємо, мультифункціональних групах. У них обєднуються вчителі різного віку, досвіду роботи, категорій, які потім створюють освітні продукти та презентують їх один одному. Педагогічні ради ми проводимо у вигляді хабу, де вчителі працюють у різних локаціях і представляють свої напрацювання. Такий підхід виявився дуже конструктивним», — зазначає Олена Царюк.

У школі прагнуть допомогти своїм колегам змінити освітній підхід, як у методичній роботі, так і у роботі з учнями, спираючись на власний досвід.

Чого не вистачає українській освіті, окрім грошей?

Для того, аби Нова українська школа таки відбулась, а вітчизняна система освіти пройшла осучаснення і отримала таку необхідну незалежність від радянських освітніх доктрин, технічного переоснащення і фінансування замало.

На думку освітнього експерта, заслуженого вчителя України Віктора Громового, окрім грошей, українській освіті досі не вистачає свободи, різноманіття і індивідуальності.

Це ті «три кити», на яких має ґрунтуватись сучасна освіта найвищої якості.

Також сьогодні більшість українських шкіл досі не готові відповідати викликам, які породжені індивідуальністю та різноманіттям.

«Радянський підхід — споживай, що дають, не приведе до підвищення якості освіти. Бо коли ми пхаємо в дитину ті знання, які вона не може чи не здатна переварити та сприймати — це не має жодного позитивного результату.

Ми маємо перейти на індивідуальне освітнє меню, коли вчитель виступає тьютором та допомагає спрямовувати учня. А той, у свою чергу, взмозі обирати власну освітню траєкторію і темп навчання, за яким йому зручно рухатись. Поки що українські школи не можуть собі цього дозволити", — каже Віктор Громовий.

Виховання патріотизму громадянина цивілізованої держави

Проблема громадянської освіти та національно-патріотичного виховання особливо гостро стоїть у прифронтовому регіоні Донбасу — поділеному не тільки лінією розмежування, а й подекуди ідеологією. Не секрет, що багато вчителів Донбасу були активно задіяні у незаконному референдумі 2014 року, мали пострадянські погляди та не розуміли української державності. Такі погляди проєктувалися на дітей, і тому мало хто з них розумів, що насправді відбувається на Сході.

Роль амбасадорів української ідентичності та культури на Сході взяли на себе деякі українські митці та діячі. За їх ініціативи у містах Донбасу проходять благодійні літературні та музичні фестивалі. За п`ять років прифронтовий регіон відвідали найтоповіші вітчизняні письменники, актори театру та кіно, музиканти, шоумени. Усі вони взялись ліквідовувати нічим не заповнену культурну прірву, яка тут сформувалась.

Колаж з архіву "Вчасно", Сергія Жадана, Олександра Педана

Письменник, поет та музикант Сергій Жадан від самого початку бойових дій на Сході організовує культурні проєкти для місцевої молоді. На його думку, не завжди освітяни знають, як на зрозумілій мові говорити з дітьми про національну ідентичність.

«Ми багато їздимо по школах, бачимо, що відбувається. Приїжджаєш — ніби все правильно, висить національна символіка, інформаційні стенди, присвячені російсько-українській війні, але дуже часто за цим стоїть просто якась рознарядка згори. Тобто вчителі не заперечують, і вони не є сепаратистами, але вони просто не знають, як про це говорити. А освіта — це ж не лише правила математики та правопису, дитина має розуміти, що відбувається у світі та довкола неї. І багато у цьому питанні залежить саме від освітян», — зазначає діяч.

Найпростіший шлях до порозуміння — відвертий діалог. «Коли діти бачать фальш — вони закриваються. І там, де з`являється формалізм — немає місця щирості. А коли ти говориш про те, у що сам дійсно віриш — то зазвичай вони цьому падко відкриваються. Тому, якщо ми зараз не будемо з ними говорити, а спробуємо переламати їх через якісь накази Міністерства освіти — нічого доброго з цього не вийде».

P:S: Більшість, з ким вдалось поспілкуватись під час створення цього матеріалу, підтримують теперішні зміни в українській освіті, хоча і зазначають, що не все йде так, як хотілося б. Для всебічних перетворень потрібні і спільні зусилля, і успішна комунікація усіх учасників процесу. Головне, на думку людей, не стояти на місці і будувати навколо себе комфортне середовище, яке б могло виховувати щасливих дітей, здатних побудувати успішне майбутнє.