Половина – вихідці з Донбасу: як живуть в українському полоні окупанти 

Місяць утримання лише цього одного табору обходиться бюджету в понад два мільйони гривень, повідомляє Hromadske. Полонені погодились на спілкування добровільно. 

Військовополонений Юрій Жуков розповідає про те, як він потрапив на фронт. 

"Цього року я офіційно перебував у відпустці. З 1 лютого по дев'ятнадцяте березня. На два дні раніше приїхав з основної відпустки в місто Калінінград до військової частини, де я проходжу військову службу за контрактом. 

Шикування полонених у таборі Дмитро Гончар / hromadskeЯ приїхав 17 березня 2022 року. Відбувалося стовідсоткове шикування на полку. Люди повинні були після цього наступного дня вирушити у місто Бєлгород до російського кордону на виконання спецоперації на території України. Багато людей намагалися відмовитися, писали рапорти про відмову. Ці рапорти ніхто не приймав, юридично їх не реєстрували. Пошивали тебе в дурні просто. Тобто добровільно-примусово. Залякували тебе тим, що загрожував термін до 15 років позбавлення волі", – каже Жуков .

Окупантів мали б відпустити додому за 3 місяці, але "відрядження" продовжили. Коли минуло пів року, їм відповіли, що сидіти наказали в Україні до весни. рашисти знову взялись за рапорти, натомість у них забрали телефони. Зв'язок із рідними полонені втратили. Зараз під час перебування у полоні росіяни мають змогу телефонувати додому раз на тиждень. 

"Я звертався до контррозвідників. Кажу, що відмовляюся воювати проти України. Жодних бандерівців чи угруповань я не побачив. Стосовно захисту Донецька та Луганська я не розумію, яким чином російські війська перебували у Харкові, Балаклії, Чернігові. Іншими словами, рф напала на Україну", – наголошує Жуков. 

Про перебування в полоні росіяни відгукуються добре. Тут суворий розпорядок, з боку адміністрації ведеться суворий контроль за кожним військовослужбовцем. Постійне шикування о 6 та 9 ранку. Сніданок, обід, вечеря – за розкладом. 

Годують росіян супами, картоплею та салатами. Ввечері буває каша з рибою, картопля з рибою, чай та хліб. 

російські полонені дивляться фільм у кінозалі в таборі Дмитро Гончар / hromadske «З їжею, яка була під час служби, їжу в полоні не порівняти, – ділиться один з полонених. – Там доводилось самому все розігрівати і сухий спирт підпалювати, консерви відкривати. Тут вже все тепле, свіже та готове». 

Микита Висоцький працює на кухні. Виявляється, що він розмовляє українською, адже сам з Луганська. В його обов'язки входить приготування та роздача їжі, а також прибирання залу. 

Полонені діляться, що під час служби бувало, що офіцери кидали взвод та йшли. 

20-річний Данило Корнілов стверджує, що відчуває сором за мародерство, за воєнні злочини. Ще й офіцери зовсім не поважають своїх солдатів.

"Це мені розповідали більшість полонених, з якими мені довелося зустрічатися. Буває, що офіцер просто кидає загін і йде. Це вчинок справжнього боягуза", – каже Корнілов. 

Відповідно до Женевської конвенції, полоненим оголосили, що офіцери можуть не працювати. Але їм таки надали роботу. За неї є "отоварювання". За словами одного з росіян, вони можуть придбати за це "мильно-рильне", чай, щось до чаю або цигарки. Ті, хто не можуть працювати, тобто поранені чи у кого проблеми з руками чи ногами – не працюють.

Більшість присутніх, коли говорять як потрапили на фронт, виправдовуються. 

Бомбосховище в таборі для військовополонених Дмитро Гончар / hromadske "Спочатку агітували заробітною платою. Потім казали про обов'язки, оскільки я служив у ракетних військах стратегічного призначення. Говорили, що це охорона ППО, робота в ангарах, в тилу. Самого ворога ви ніколи не побачите, ніколи нічого такого не буде. Була така приманка. Ніхто не погоджувався. Потім уже надійшов безпосередній наказ у нашу частину про те, що треба людей набирати. Й примусово підписували контракт. Усе, людина їде", – пояснює полонений Григорій Семенов.

Велика частина полонених – з Донбасу. Чоловіки розповідають, що їх мобілізували проти їхньої волі. 47-річний Сергій Галонський каже, що багато років відсидів у тюрмі, але в’язниця від армії так званої «ДНР» його не врятувала.  

Кімнату для сну в таборі для військовополонених Дмитро Гончар / hromadske"Увечері посварився з дружиною, викликали правоохоронців. Приїхала міліція, мене забрали, замість відділку відвезли до військкомату. До ранку там протримали. Вранці під конвоєм відвели на призовний пункт. Під конвоєм посадили в автобус, відвезли до Єнакієвого, перевдягнули. Я сказав, що у мене немає документів, а мені на це: “Вони тобі не знадобляться”. Я сказав, що відсидів 17 з половиною років у в'язниці, який з мене вояка? Мені сказали: “Будеш воювати — все в тебе буде добре, не хочеш воювати — 10 років в'язниці”, – коментує чоловік.

На фронті він куховарив. Коли почався наступ ЗСУ, йому наказали зібрати сухпайки, він затримався, а товариші по службі поїхали без нього.

У полонених навіть є свій кінозал. Фільми показують українською мовою, але суть вони розуміють. Бомбосховище — приміщення зі столами, на яких за потреби можна спати, і м’якими кріслами.

В кімнаті, де сплять полонені просторі вікна впускають багато світла. На ліжках — покривала і складені трикутниками білі подушки. Біля кожного ліжка — табуретка і по одній тумбочці на двох. 

За розкладом у полонених прописані спортивні заняття. Це футбол, шахи та турніки. Для декого з присутніх цей табір – справжнє спасіння. А місяць утримання лише цього одного табору обходиться бюджету в понад два мільйони гривень.