Проблеми цивільних донеччан і луганчан, яких викрали росіяни, але «не помітила» Україна: чому рідні не можуть домогтися виплат?

«Практика затримання цивільних громадян розпочалася з моменту окупації України. Ці затримання могли тривати від кількох годин до кількох місяців. Надалі в різний спосіб вдавалося домовитися про різний спосіб повернути людей або звільнити їх, хоча нам відомі й трагічні випадки про те, коли цивільних людей вбивали. Але окупація тривала роками, й чим далі - тим гіршою ставала ситуація — зокрема, в Криму, на території Донецької й Луганської областей. І ми отримували все менше верифікованої й достовірної інформації про викрадення людей і того, що взагалі відбувалося на окупованих територіях. Є випадки, коли цивільні люди на окупованих територіях роками були затримані, фактично лишалися сам на сам з проблемою. Ці люди були в СІЗО, колоніях і підвалах на окупованих територіях», — розповідає Тетяна Катриченко, виконавча директорка «Медійної ініціативи за права людини».

Донецька та Луганська області - «поза проблемним питанням»?

У 2017 році держава вирішила, що надаватиме допомогу родинам осіб, які переслідуються за різними видами діяльності. Тоді була створена комісія при Міністерстві окупованих територій, яка в закритий спосіб вирішувала, кому надавати таку допомогу обмеженому колу осіб. Переважно це були родини, рідних яких переслідували на території Криму або тих, кого затримали на території рф. Родини Донецької та Луганської областей лишалися у так званій «сірій» зоні.

«Чому так — бо чиновники на той момент казали, що якщо когось затримали в Криму — наприклад, кримських татар, — то очевидно, що це переслідування кримських татар. А якщо когось затримали в росії - то очевидно, що це переслідування громадян України за певними мотивами, таких публікацій у медіа було дуже багато. А коли ми говоримо про Донеччину й Луганщину — таких матеріалів не було. Окупаційні медіа писали, що затримали чергового шпигуна чи диверсанта, терориста тощо, інформації було обмаль. І Україна теж не могла розібратися — хто ці люди, чому їм має допомагати саме держава? Але час минав, і у 2020 році Міністерство сформувало нову комісію в ширшому складі. Тоді ми почали розглядати заяви осіб, чиїх рідних затримали на окупованих територіях Сходу України», — пояснює Тетяна Катриченко.

Цей процес був складним — багато представників органів державної влади не розуміли, як довести саме ці переслідування. Однак рішення ухвалювали — і кілька десятків родин громадян, яких затримали на окупованому Сході, були визнані.

«Ці громадяни нарешті були визнані затриманими окупаційною владою, тож їхні родини отримали матеріальну допомогу. Станом на 24 лютого 2022 року у списках СБУ був 301 громадянин, який вважався затриманим за політичними мотивами на території окупованої території Донецької й Луганської областей. Після того дня ця цифра невпинно зростає. Точно ми не можемо сказати, скільки людей були захоплені. Але держава вже має вирішувати, як допомагатиме ще ширшому колу своїх громадян», — каже Тетяна Катриченко.

Що гарантують родинам цивільних заручників соціальні гарантії закону?

На сьогодні минув рік, як повністю почав діяти закон про соціальний і правовий захист цивільних заручників та їхніх сімей.Але наразі не всі положення закону працюють, а сам він недостатньо забезпечує права гарантії для цивільних заручників та родин.

«Держава гарантує грошову допомогу — як одноразова, яка виплачується після звільнення цивільної особи, або щорічна — вона надається протягом усього терміну ув’язнення людини. Також надається медична допомога та реабілітація — на неї можуть розраховувати й ув’язнені цивільні, і їхні рідні. І правнича допомога — особливо актуальна для тих родичів. рідні яких позбавлені свободи і їх утримують під слідством у тому ж окупованому Криму — для захисту такої особи необхідний адвокат. І щоб хоч частково компенсувати витрати на нього — родичі можуть звернутися до держави за частиною цих витрат. Крім того, важливе забезпечення тимчасовим житлом. А за людиною, яку позбавили свободи, зберігається робоче місце», — зауважує Богдан Мельникович, юрист Кримської правозахисної групи.

Доводити, що цивільну особу окупанти утримували через політичні переслідування — не доведеться, принаймні за словами Богдана Мельниковича. Юрист зауважує, що станом на сьогодні цей термін — «політичні мотиви» — розширений. Тож мається на увазі, що мова йде про осіб. які висловлювали незгоду з агресивними діями рф, відстоювали будь-яким чином свою точку зору щодо територіальної цілісності України, здійснювали журналістську чи правову діяльність тощо (яка, на думку окупаційної влади, могла зашкодити інтересам рф).

Водночас правозахисниця Альона Луньова резюмує: цей закон повноцінно не реалізується, хоч наразі понад 760 цивільних заручників були підтверджені такими й отримали відповідний статус.

«Головне питання — як підтвердити факт утримання цивільної людини, якщо вона перебуває на окупованій території, а її рідні не знають, де саме вона і що з нею? Між собою члени комісії мають рекомендації щодо ухвалення статусу. Але що робити, наприклад, із цивільним, який позбавлений волі, але перебуває під домашнім арештом? Фактично ж він позбавлений волі. Наприклад, з початку повномасштабного вторгнення ми бачимо практику, що людину утримують силою в підвалі власного будинку. І виникають питання у рідних: а чи можемо ми претендувати на допомогу? І тут важливо рідним пояснити, як потрібно подавати документи, бо комісія розглядає лише їх. Звісно, законом передбачено, що комісія може заслуховувати представника, але де-факто — комісія працює з документом. І якщо там не повністю окреслені обставини — то вона не може ухвалити обгрунтоване рішення», — зауважує Альона Луньова.

Розріз закону та реальності: як насправді працює соціальний захист щодо викрадених цивільних і їхніх родин?

За даними Міністерства реінтеграції, протягом 2022 року було виплачено 462 державних щорічних допомоги (яка виплачується кожен рік за рік перебування в полоні), 1448 одноразових грошових допомог (які виплачуються після звільнення).

У 2023 році цифра в рази більша — 1957 виплат щорічних грошових допомог, 819 — одноразових державних.

«У цих випадках ми говоримо про 100 тисяч грн грошової допомоги (за кожен рік перебування в полоні), й 100 тисяч — які виплачуються після звільнення. Але в основному ув’язнені чоловіки, тож їхні сім'ї лишаються без годувальника — інколи мова не лише про дітей, а й про батьків літнього віку», — пояснює Анастасія Калініна, юристка «Крим SOS».

Для деяких сімей причиною неможливості отримати виплати стала одна з головних умов допомоги: кошти мають бути зараховані обов’язково на українські банківські картки, і їх можна отримати лише з українським номером телефону. Нещодавно цю норму вирішили «пом'якшити» — зокрема, з листопада члени родин полонених можуть уповноважити іншу особу отримувати ці гроші. Однак ці повноваження не можуть бути «поширені» на адвокатів.

Крім того, існує й інша проблема на шляху до отримання виплат — відсутність «штампу в паспорті».

«Проблемою лишається підтвердження родинних зв’язків, оскільки багато полонених проживали в цивільному шлюбі, тож виникає проблема цивільних дружин. Процес доведення родинних стосунків лишається на них. Через суди це можна було зробити й раніше, але це було довгою й дорогою процедурою. Змінами, ухваленими в листопаді, це дещо змінили — внесли поняття „членів сімей“, які можуть отримувати таку допомогу. Передбачене поняття й „проживання однією сім'єю“, бо довести це також буде важко — і це також „буде“ на комісії, яка встановлюватиме ці родинні зв’язки», — пояснює юристка «Крим SOS».

І ще один нюанс у допомозі держави — та сама правнича допомога, тобто відшкодування частини виплат адвокату, якого наймає родина.

«На сьогодні сума, яку може отримати родина на „відшкодування правничої допомоги“ — 53 687 грн. А це дуже мало, бо адвокати в росії часто беруть плату тисячами доларів у місяць. Крім того, часто комісія вимагає підтвердження надання таких послуг адвокатами. А отримати документи з окупованих територій надзвичайно важко, й ті ж адвокати, яких і так мало, наражають себе на небезпеку цим», — зауважує Анастасія Калініна.

На сьогодні лише одиниці осіб, які входять у родинне коло позбавленого волі цивільного, користуються своїми правами — з тих соціальних пільг і допомог, які гарантує Україна. Тож юристи просять не нехтувати можливістю й реалізовувати своє право на комплексну допомогу.