23-річний прикордонник Владислав воював в Авдіївці у найбільш складний період оборони міста. За час останньої ротації, яка тривала 11 днів, йому з побратимами довелось змінити півдесятка позицій. Біля однієї з такої нарахували близько 60 мертвих окупантів.
Прикордонник Владислав 11 днів із побратимами тримав оборону Авдіївки/ Ілюстративне фото
— Найбільш тяжко морально було перші три доби. У першу ніч в мене поранили одного побратима, на другу ніч зник ще один, коли виводив евакгрупу, на третю ніч поранили ще одного, з яким я й залишився, — пригадує прикордонник Владислав. Він один із тих, хто боронив Авдіївку від окупантів, повідомляє Державна прикордонна служба України.
«Після того, як поранили третього, я просто поставив крісло на вікно з якого ми заходили в будівлю і в мене пішли сльози, неконтрольовані. Бо ти сидиш і розумієш, що ти, як бойова одиниця, один. В тебе немає достатньо БК і психологічно було важко, — каже Владислав. — Мене трохи заспокоїли крики „Бєлий, бєлий“ — це пропуск-відгук окупантів, вони по цьому орієнтувалися де свої. Тоді я пішов відпрацював по них, вистріляв магазин і морально стало трохи легше, я зрозумів, що треба змінювати позицію і відходити до наших».
Прикордонник пригадує, що перший день в Авдіївці для нього пройшов спокійно. Потім інтенсивність боїв збільшувалася. Кількість ворожих сил теж.
«Оборону завжди доводилося тримати 360 або мінімум 180 градусів, — каже Владислав. — Бувало, що ти ніч відслужив і думаєш, що зранку тебе мають змінити побратими та чекає коли ти трохи відпочинеш. А потім бачиш, як по вулиці йде три особи. Я кричу: „Хто?“, а мені у відповідь: „Бєлий-бєлий“. І ми працюємо далі».
Прикордонник розповідає, що бували випадки, коли окупанти стріляли одне в одного.
«Ми спостерігали, як на вулиці, де немає наших військових, росіяни йшли й штурмували цю вулицю. Потім чули як вже були перестрілки, це означало, що вони працювали одне по одному. Вони не розуміли хто це, мабуть, тому що було багато підрозділів», — каже Владислав.
За його словами, інтенсивність штурмів була високою. Як тільки світало, одразу були перші штурми й потім через кожні 20 хвилин.
«Це могло повторюватися по 5−8 разів. Зброя не витримувала інтенсивність боїв. Я бігав із трьома автоматами, — додає Владислав. — Були близькі контакти з ворогом, я відчував страх. А після того, як ти там поклав 2−3 особи, то відчуваєш, що ти можеш більше. Переступаєш моральний бар'єр і починаєш працювати на адреналіні».
Військовий також пригадав, як працював на одній із позицій по окупантах і ледь вижив після прильоту РПГ. На щастя, йому заділо тільки брову.
«Відпрацював раз з автомата, потім ще раз виглянув відпрацював, на третій раз в мене вже летіла РПГ, — каже Владислав. — Я встиг впасти, але мені обсмалило брову. Я трохи полежав, дзвін у вухах пройшов. Пішов попив води взяв апельсин й просто повернувся до хлопців роздавав їм апельсин. Вони сказали, що я неадекватний. Потім мені хлопці принесли трофейний РПГ, я зробив вистріл й бачив як полетіла ворожа рука».
Разом з цим прикордонник розповів, як вони затрофеїли кілька радіоприймачів, і як окупанти спілкувалися в ефірі про штурм українських позицій.
«Давайте, штурмуйте, ми мали взяти цю вулицю ще вчора, у них там БК немає, є поранені, їх там мало, дожимайте їх», А у відповідь ми чули «Ми туди не підемо, там працює спецназ». А по факту на одній позиції сиділо тільки чотири наших прикордонники, — розповідає Владислав.
Також прикордонник розповів про втрати ворога, які були дуже великі.
«Коли ми вже вийшли й люди, які були на КСП бачили фото з наших коптерів, казали, що біля моєї хати валялося близько 60 осіб, це біля однієї з позицій, де ми тримали оборону. Я там був два дні, а за 11 днів я змінив сім хат, от можна й порахувати які там втрати», — каже Владислав.
За його словами, найстрашніше за час оборони було дивитися на прильоти КАБів.
«Це просто коли ти вночі сидиш, ти чуєш що летить авіація, вибух, спалах. Саме по нас КАБами не працювали, ми тільки бачили. Але було страшно, бо розумів, якщо прилетить по тобі, то від хати не лишиться нічого», — каже військовий
Також військовий пригадав, як його група виходила з міста під обстрілами мінометів та автоматів. Крайній ривок до виходу вже був фізично тяжкий для військових.
«Ти через кожні 100 метрів просто стаєш і починаєш блювати, — каже Владислав. — Морально було теж важко, на третій день мене контузило, я постійно чув дзвін у вуха, слух притуплявся. Їли ми мало, не завжди хотілося. Як були перестрілки спати не хотілося, як тільки було спокійно засинаєш на місці».
Однак попри це, за словами прикордонника, найважче було втрачати товаришів і слухати по радіостанції, коли когось із його побратимів штурмували, а він нічого не міг із цим зробити.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!