Волонтер Володимир Коломайко родом із Макіївки, що на Луганщині. Він пережив кілька місяців окупації та згодом виїхав на підконтрольну територію України. Хотів піти в ТрО, але не вийшло, тому зайнявся волонтерством.
Волонтер з Луганщини Володимир Коломайко/Фото: Луганська ОДА
Попри щоденні обстріли й зруйноване житло, у прифронтовій Луганщині лишаються жити люди. Евакуюватися вони не поспішають, тому волонтерам доводиться доставляти їм гуманітарну допомогу.
Один із небагатьох, хто нині їздить в гарячі точки Луганщини з гуманітаркою — волонтер Володимир Коломайко, повідомляє Луганська ОДА.
«Він везе людям ліки, продукти, вмовляє їх евакуйовуватися та рятує тварин, ризикуючи життям. А віднедавна ще й носить в собі „шматочок руського миру“. Саме так Володимир жартома називає уламок снаряду, який залетів йому під бронежилет під час евакуації. Вижив дивом», — пишуть в ОДА.
Фото: Луганська ОДА
Володимир почав займатися волонтерською діяльністю від початку повномасштабного вторгнення рф. До цього жив в Макіївці, що на Луганщині, займався фермерством, мав невелике господарство, але нині все це вщент знищене ворогом.
«До кінця березня разом із родиною я перебував в окупації. Просто не встигли виїхати. В рідний будинок заселилися росіяни, а нас — батьків, мене та брата з дружиною — відправили жити до літньої кухні. І сказали мовчати, погрожували розстрілом», — пригадує Володимир.
Йому із родиною вдалося виїхати, коли окупанти пішли десь в наступ і вже не повернулися. Тоді вони швидко сіли в авто, взяли найнеобхідніші речі й виїхали до Лиману.
«Ми тоді не знали, чи там ще Україна, чи вже також окупація. Зв’язку не було ніякого. Але сподівалися на краще. І дуже раділи, коли побачили там наших військових», — каже волонтер.
Фото: Луганська ОДА
Фото: Луганська ОДА
Володимир з братом хотіли піти в тероборону Київщини. Проте там не вистачало на всіх зброї. Тоді вони поїхали до Дніпра, записалися до військкомату й почали волонтерити. Потім почали телефонувати знайомі й просити вивезти з Лиману. Телефонувала навіть дівчина з Європи й попросила забрати її батьків.
«Потім вже дуже багато дзвінків стало. Хтось просив завезти ліки, хтось забрати людей. І так я почав їздити чи не щодня. Кілька сотень цивільних точно евакуювали, — каже волонтер. — Напочатку було складно з організованою евакуацією, бо орки постійно обстрілювали гуманітарні коридори. Я ж возив не лише цивільних, а й військовим — і вантажі передавав, і поранених хлопців забирав».
За словами Коломайка, темпи евакуації зменшилися. Всі, хто хотів, вже виїхали. А тих, хто залишається там — не змусиш.
«Зараз їздимо для допомоги військовим, рятуємо тварин — вони також повинні мати шанс вижити. Багато людей повиїжджали, а собак залишили на повідках, покинули худобу, — додає волонтер. — Те, що бачиш там — пекло. Це і мотивує їхати туди, бо хочеться звідти забрати усе й усіх».
Фото: Луганська ОДА
Фото: Луганська ОДА
Через небезпечні місії волонтерство Володимир отримав контузію та поранення, коли під Бахмутом забирали людей.
«Поки вони збирали речі - почався артобстріл русні. У цей момент уламок снаряда залетів мені під бронежилет — під руку, — пригадує волонтер. — Не одразу зрозумів, що відбулося — всі забігли в укриття. А потім бачу — купа крові, почав втрачати свідомість. Ми тоді були з Ольгою Зайцевою — вона надала першу домедичну допомогу. Хлопці військові допомогли посадити мене за руль автівки, і я в такому шоковому стані зміг доїхати до госпіталю. Лікарі говорили, що вижити в таких випадках вдається одному на мільйон — отже я ще тут потрібний».
Людей волонтери таки вивезли, а уламок залишився в тілі - «такий собі „сувенір“ від орків» називає це так Володимир.
«Тепер цей „шматочок руського миру“ завжди буде зі мною і нагадуватиме про те, хто наш ворог», — додав волонтер.
Фото: Луганська ОДА
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!