«Збирав невістку по частинах, щоб поховати у дворі», - мешканець Богородичного про життя в окупації

Не всі мешканці села Богородичного на Донеччині пережили російську окупацію влітку 2022 року. Ті, хто залишився у живих, згадують страшні події на руїнах рідного села.

Микола та Ніна Гончар, мешканці Богородичного, які пережили російську окупацію / фото: Вчасно

До війни у Богородичному жило майже 800 селян, сьогодні лише 5, повідомляє «Вчасно».

Майже всі місцеві будинки зруйновані вщент. Якщо вцілило хоча б кілька стін, то вважай – пощастило. Але найжахливіше, що довелося пережити селянам, вбивство росіянами людей.

У напіврозбитій хаті серед зруйнованих будинків зараз живе 93-річна бабуся Ніна Іллівна, а поряд у маленькій побудові її син Микола Гончар. Ці двоє мешканців Богородичного бачили російську окупацію та після деокупації залишаються у надскладних умовах жити тут далі.

Будинок Ніни Гончар, Богородичне, Донеччина/ фото: Вчасно

Будинок Ніни Гончар, Богородичне, Донеччина/ фото: Вчасно

Микола та Ніна Гончар, мешканці Богородичного / фото: Вчасно

«Освободители» крали гусей та козлів, а селян вбивали

Російські війська окупували Богородичне влітку — для них це був шлях на Святогірськ.  Тоді всі пропагандистські змі оголосили, що «Союзные силы освободили село Богородичное в Донецкой народной республике».

Окупанти розмістилися у місцевій школі та у монастирі, туалет влаштували у церкві за алтарем.  В якості «освободителей» в населений пункт зайшли російські десантники та чеченці, які одразу відкрили полювання на місцевих мешканців та домашніх тварин.

«Крали у нас гусей та козлів, - згадує Микола Гончар. – Мене двічі брали у полон: спочатку тримали у сараї, а потім перевели у церкву. Там у підвалі вони обладнали приміщення для допитів, тримали полонених. Там всі стіни були розмальовані літерою «Z». Підносили до моєї голови автомат та весь час мене питали: «Де тут українці?». А що я їм скажу? Я нічого не знаю».

Церков у Богродичном, де російські окупанти влаштували катівню / фото: Вчасно

Розлючені окупанти бачили у кожному селянині, якого начебто прийшли звільняти, ворога. По мирним мешканцям гатили з кулеметів, не розбираючись що до чого.

«Якось мій дід-сусід пішов по помідори у теплицю, а через кілька хвилин чую кулеметну чергу, - розповідає Микола Гончар. – Виходжу на вулицю, йдуть мені на зустріч окупанти та питають – що це за хлопець у воєнних штанах на городі ходив. А сусід мій носив зелені штани. Я їм кажу: «Який хлопець? То дід 80-річний! Ну я зрозумів, що вони його не розбираючись прибили, а потім питали мене про нього. Сусід був гарним чоловіком – колись на краматорському заводі працював. Його жінка також загинула в окупації».

Вже під час деокупації села у вересні ЗСУ знайшли тіла вбитих українських військових – без голів та без взуття, а також тіла місцевих жителів. У місцевій школі окупанти залишили після себе сміття, зброю, порнографічні видання. Все село було зруйноване.

Богородичне/ фото: Вчасно

Богородичне/ фото: Вчасно

Богородичне, зруйноване росіянами/ фото: Вчасно

«Збирав невістку по частинах, щоб поховати хоча б у дворі»

Мати Миколи 93-річна бабуся Ніна втратила старшого сина та його дружину. Жінка розповідає, що сталося це під час обстрілів села росіянами. Сама вона ховалася у підвалі – спочатку було страшно, а потім наче почала звикати.

Микола знайшов тіло старшого брата поряд з будинком – він не встиг сховатися від обстрілу окупантів. А тіло його дружини виявилося розірваним на шматки.

«Невістку розірвало – збирав по частинах: руки, ноги. Зібрав все та поскладав – треба ж якось поховати її, - важко зітхає Микола. – Знайшов тіло Василя (брата). Хотів їх поховати разом».

Але на кладовище поховати рідних Микола не зміг, адже окупанти замінували його, тому ходити туди не можна було. Тоді чоловік вирив могилу поряд з будинком та поховав у дворі рідного брата з невісткою.

Це не поодинокий випадок, коли прийшлося ховати тіла загиблих у дворі. Інші мешканці Богородичного також розповідають про знайдені могили на своїх городах.

Микола Гончар поховав рідного брата з невісткою у дворі будинку/ фото: Вчасно

«Не поїдемо звідси нікуди»

Попри страшну пережиту окупацію та знищене село, в якому немає ніякої інфраструктури, Микола та його матуся не хочуть нікуди виїжджати. До них прибилися кілька покинутих домашніх тварин, яких вони годують. Так і живуть разом на руїнах. 

«Не поїдемо звідси нікуди, - кажуть вони. – Якщо вже таке пережили, то й зараз не поїдемо».

Будинок Ніни Гончар, село Богородичне / фото: Вчасно

93-річна Ніна Іллівна живе у вцілілої після обстрілу половині маленького будинку – це одна кімната розміром не більше 6 квадратних метрів. Сюди входить лише ліжко, тапчан та стіл. Микола заткнув дірки у стінах, побудував маленьку піч, яку топлять дровами.  У сина бабусі будинок більше на пару метрів.

Микола Гончар, мешканець Богородичного /фото: Вчасно

Продукти отримують з гуманітарної допомоги, яку іноді привозять волонтери – це крупи, макарони, мука. І це все є зараз у родини. Але перше, що у нас спитала бабуся: «У вас є хліб? Мені нічого не треба, лише звичайний хліб та звичайну якісну воду. Адже вода, яка є зараз у селі, дуже погана, і у мене постійно болить від неї живіт».

Ніна Гончар, мешканка Богородичного / фото: Вчасно

Богородичне/ фото: Вчасно

Насправді умови такого життя – жахливі. Немає світла, умов помитися або попрати речи, антисанітарія, поряд немає ані магазину, ані аптеки. Бабусі потрібна професійна медична допомога. Самі люди не взмозі вирішити ці питання, це вже прямі обов’язки соціальних служб, які поки сюди не доїхали.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

2023 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2023 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev

Тижневий дайджестПартнериRSS