13 квітня 2014-го відбувся перший бій та початок АТО під Слов'янськом у Донецькій області.

У бою біля Семенівки взяли участь шість працівників спецзагону СБУ "Альфа" та один БТР 80-ї аеромобільної бригади. Сьогодні очевидці тих подій наголошують – це був запланований розстріл співробітників СБУ на очах у десантників, які чомусь не спішили застосовувати зброю у бою.

«Це відбулося 4 роки тому, десь о 7-9 годині ранку, коли на цьому місті стояла бронегрупа десанту, яка прийшла з Луганська, — розповів журналісту ІА «Вчасно» генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун. — Вони мали спільно з «Омегою» Національної Гвардії ввійти до Слов’янська та розпочати зачистку міста. Ми мали надію використати внутрішні резерви, бо в місті були оперативники, які нас підтримували. Але не вийшло, бо була не зрозуміла позиція командувача Військово-повітряних сил, та й до того вони висадилися не в запланованому місці, а на території вертолітного училища у Слов’янську й сходу прийняли бій. Вони опинилися під обстрілом, а ми тут без прикриття, хоча керівника десантної групи, ми вмовляли підтримати їх».

«Ми ще не були готові до того, що це справжня війна»

Очевидці згадують, що перед боєм до них приїжджала колишня очільниця Слов’янська Неля Штепа у супроводі якихось незрозумілих чоловіків. Саме вона переконувала спецпризначенців, що Слов’янськ – мирне місто і бойовиків у ньому немає. Однак було відомо, що бойовиків нараховували близько 28 осіб. У місті вони окопатися не встигли, тому було прийняте рішення про раптовий захід до міста та обеззброєння їх задля уникнення великої кількості жертв.

«Ми стояли біля міста, у нас були БТР і ніхто не чекав, що все так складеться, – згадує генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун. - Тут були два заступники Служби безпеки України, начальник Донецького управління міліції, була група підтримки «Альфа». Ми не очікували, що вони зайдуть збоку і почнуть нас просто розстрілювати. Ми ще не були готові до того, що це справжня війна. Це фактично був перший бій на території незалежної України з використанням вогнепальної зброї на ураження проти правоохоронних органів».

Прицільний вогонь по спецпризначенцях

Саме підрозділ «Альфа» випадково знайшов заховані БТР у посадках за 8 кілометрів від Слов’янська, шукаючи російського кадрового офіцера. Про знахідку повідомили співробітникам СБУ. Так два підрозділи опинилися в одному місці. Бойовики під’їхали на двох машинах, які вони захопили у полтавської охоронної фірми та відкрили вогонь з автоматів по машинах СБУ на ураження. Також вівся вогонь по спецпризначенцях з лісопосадки, там перебувала інша група російських диверсантів.

Бій був короткочасний, але запеклий, капітан Біліченко одним з перших виявив загрозу, сповістив товаришів та організував вогневу відповідь проти нападників, застосовуючи штатну зброю АК-74. Під час бою поранений офіцер продовжував вести вогонь, прикриваючи своїх товаришів. Чоловік загинув від чисельних поранень на місці бою, інші отримали поранення.

«У військових був наказ не відкривати вогонь, проте, десантник Вадим Сухаревський, взяв на себе відповідальність і вступив у бій, сам сівши на місце стрільця в БТР. А от його командир з позивним «Швець» не захотів підтримувати, маючи 40 озброєних військових, коли нас розстрілювали в впритул», - зазначає підполковник запасу Андрій Дубовик.

Кулеметним вогнем вдалося придушити вогонь противника, після чого той швидко відступив.

Початок війни за незалежність

«Це був початок війни за нашу незалежність та початок АТО. На той час у нас не було практики ведення бойових дій, ми навіть не мали нормальної зброї, — розповідає генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун. — Я мав два магазини патронів та травматичний пістолет. Ми знали, що це озброєні бандити, у них була специфічна форма та зброя, яка не використовувалась ні в нас, ні в колишньому СССР. Вони були підготовлені до військових дій, а ми не знали, що з цього переросте війна на декілька років. Тоді ми ще не знали, що свою незалежність будемо здобувати такою ціною».

Після бою машини були схожі на решето, у них навіть шматки заліза повиривало. Поранених вивозили на чому могли до Ізюма та Донецька.

«Спочатку я сховався за машинами, але потім вирішив змінити позицію, саме в той час отримав декілька поранень, —  розповідає підполковник запасу Андрій Дубовик. — Навіть у такому стані не розгубився і все ж таки дав відсіч ворогу, висадивши в нього півмагазину патронів, - розповідає підполковник запасу Андрій Дубовик. — Потім я втратив свідомість. Прийшов до себе, коли водій тягнув мене по землі, я розумів, що легені простріляні, але те що у мені не одна, а чотири кулі дізнався від лікарів».

Загиблий капітан Служби безпеки України Геннадій Біліченко був посмертно нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня, указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. У нього залишилися мати, сестра, дружина та 13-річний син.

13 квітня 2018 року, на четверту річницю загибелі спецпризначенця, до пам’ятного знаку поблизу Слов’янська приїхали його побратими, аби пом’янути загиблого та покласти квіти з синьо-жовтими стрічками, нагадуючи, що їх колега віддав життя за незалежну Україну. Вони щиро вірять, що ті, хто чотири роки тому спостерігали, як розстрілюють спецпризначенців, понесуть покарання.

АТО, Донецк, СБУ, Донецкая область, бой под Славянском, первый бой АТО, Виктор Ягун