Коли місцеві зрозуміли, що у Бахмут більше не приїде гуманітарка, лише тоді захотіли виїхати, — волонтери про особливості евакуації

Занадто велика опіка мешканців «гарячих точок» створює умови для гальмування евакуації і збільшує ризик для волонтерів, які у крайній момент їдуть рятувати людей.

Фото: Вчасно

Вони не пам’ятають, що таке вихідні або просто спокійний день. Така ж ситуація і з повноцінним сном, тому щоденний «дозвільний рекорд» — від сили 5 годин, які все одно перериваються дзвінками з проханнями про евакуацію з-під обстрілів та про допомогу. Так працюють волонтери БФ «Добрий рух» з Краматорська.

«Буває, хочеться дуже голосно кричати»


Волонтери з благодійного фонду «Добрий рух» кожну добу у жвавому русі: евакуюють людей з найбільш небезпечної території Донецької області, вирішують гуманітарні питання. Зустрічаємося з ними в їх «спокійний» день, коли приїхали у прифронтову Костянтинівку розвезти гуманітарну допомогу тим, кого вивезли з небезпечної території. У мікроавтобус, котрий забитий пакетами з продуктами та матрацами для місцевого шелтеру, волонтери Павло та Клавдія намагаються втиснути ще кілька пакунків. Разом з ними Ольга, яка керує всіма процесами — спритна, емоційна, з діловим характером.

«У нас евакуації щодня. Раніше були з Бахмута, потім з Часового Яру, Авдіївки. Села, які поруч — з Іванівського, наприклад — теж часто туди їздимо забирати людей», — розповідає Ольга, паралельно відповідаючи на дзвінки й жестами показуючи, куди поставити пакети. В них — крупи, консерви, гігієна тощо.

Волонтерський мікроавтобус довантажується у Костянтинівській ТРО та громадській організації «Східне братерство». На фоні чутно, як інші волонтери розмовляють по телефону. Волонтери — канадець Даніель — перемовляється з Клавдією про щойно завершену евакуацію, з якої вивезли кількох людей з Іванівського. При цьому він не знає української мови, лише говорить англійською. Але це справі не заважає. У цьому волонтерському центрі тихо не буває ніколи. Виключення — кілька нічних годин, коли вивезені з-під обстрілів люди тимчасово відпочивають. Також тут годують нужденних та видають гуманітарну допомогу переселенцям.

Допомога від волонтерів БФ «Добрий рух»

Пункт незламності у Костянтинівці

«Всякі люди сюди приходять, — розповідає Ольга, поки вантажить пакети з допомогою в авто. — Буває, що до нас приходять бабусі з найближчих будинків. Ми їх годуємо, звісно, не відмовляємо, бо знаємо, що на пенсію в розмірі 2−3 тисяч багато не купиш. Буває, приходять бабусі, які просто беруть гуманітарку в нас. Ми вже знаємо майже всіх звідси. Але трапляється й таке, що приходять жінки, одягнені у шуби, й вимагають від нас якихось засобів для миття посуду, наприклад. Або починають сварку через те, що ми їм дали гель для душу, а комусь — зубну пасту, чи навпаки. Ситуації бувають такі, що дуже хочеться кричати».

«Бахмут треба було зачинити ще у грудні»: як «відкрите» місто стало для бахмутчан кліткою


Цілодобові виїзди на евакуацію, розмови 24/7 про гуманітарку та прохання забрати з фронтової ділянки, і врешті - психологічні маніпуляції чи істерики тих, кого намагаються врятувати. Через сльози, крики та «бомбові травми» донеччан, які лишаються у прифронтових територіях, волонтери також вимушені переживати не найприємніші ситуації «по сусідству» з ракетами. Однак для них фронтова небезпека — лише початок, тому що далі починається «найцікавіше».

Але наприкінці березня, через закриття Бахмута для волонтерів, сотні містян опинилися в «замкнутій клітці». Ті, хто ще очікував на допомогу, раптово без неї опинилися — і лише тоді зрозуміли, що вижити в розбомбленому місті, в яке щодня прилітають снаряди та ракети, неможливо. Через це вже з наступного дня після закриття міста «гарячі лінії» волонтерської організації «Добрий рух» були фактично обірвані - десятки дзвінків щодня, і кожен — з вимогою забрати їх із Бахмуту. Тоді, коли це вже фактично неможливо. Однак цим дзвінкам передували три місяці постійних, чи не щоденних, поїздок волонтерів у місто, де єдиним закликом до всіх були слова: «Виїжджайте вже!».

«На нашу думку, Бахмут треба було зачинити ще до січня, а ще краще — у грудні 2022. Закрити для завозу гуманітарки, для адреналінових туристів, можливо, навіть для журналістів. Залишити проїзд волонтерів лише з пустими автомобілями й лише на евакуацію. Але Бахмут закрили аж у кінці лютого. І лише коли його закрили „намертво“, коли народ зрозумів, що більше не приїде гуманітарка, не приїдуть люди, тоді захотіли виїхати. Але виконати таку кількість заявок від них було вже неможливо», — наголошує волонтерка Клавдія.

Волонтери пригадують: ще у грудні вони вже мали перших евакуйованих із фронтових зон на Донеччині. Зазвичай вони виїжджали у Бахмут та близькі до нього села. Тоді волонтери активно розвозили гуманітарну допомогу. Але вже за кілька місяців зрозуміли, наскільки це беззмістовне заняття для виживання місцевих.

Фото з архіву волонтерки Клавдії Демидової-Ранчункової

Фото з архіву волонтерки Клавдії Демидової-Ранчункової

«Коли людям привозять гуманітарку — їм немає жодного сенсу виїжджати. І не просто тому, що все возять. Бо коли у Бахмут, місто, яке вже на той момент дуже обстрілювалось, щодня приїжджали по 10 бусів волонтерів, якісь адреналінові туристи, музичні гурти, аби записувати кліпи — то звісно, що в людей, які й так за пів року постійних обстрілів уже звикли до них, з’являється відчуття, що все ще нормально. У місті дуже багато людей, у них повно їжі, якою вони вже починають перебирати. „Те у нас і так є, крупи не хочу, а тушонку і згущенку візьму“, наприклад. Тож питання: а навіщо виїжджати? Це все створює уявлення, ніби все нормально, хоча все вже давно не нормально. Адекватні люди, здатні оцінювати ризики, виїхали з Бахмуту ще у квітні 2022. До кінця вересня в там було „так собі“: наступ повільний, обстріли не щільні, лінія фронту далеко, навіть стволка та мінометка не долітала. Здавалося, нічого страшного. Але після Харкова та Херсону за Бахмут взялися всерйоз. А люди, які до того вже звикли до всього (відсутності води, світла, газу, постійних обстрілів) навіть не встигли подумати про виїзд, бо в Бахмут відразу „караваном“ поїхали волонтери, а потім виходить „Фортеця Бахмут“ і місто взагалі перетворюється на розпіарене „місце сили“, куди взагалі всі почали їздити!» — обурюються волонтери Клавдія та Павло.

Незадовго до закриття міста з Бахмуту евакуювали жінку, яка жила у двокімнатній квартирі. Точніше, лише в одній кімнаті жила — тому що інша доверху була заставлена гуманітаркою. З кожного ящика була вийнята лише тушонка, де була — то й згущенка. А решта, що було в наборах — зубні щітки по 3−4 комплекти, кілька кілограмів крупів, муки тощо — все лишилося в ящиках.

Журналістам «Вчасно» волонтери додають: ще коли вони на початку січня перейшли з гуманітарки на евакуацію, відразу просили волонтерів не везти стільки їжі.

«Ми ж коли допомагаємо виносити речі тим, кого евакуюємо — бачимо ці ящики з їжею, повні, навіть не відкриті. Тому й просили: не везіть більше, Бахмут завалений їжею! Бахмут не вмирає від голоду, Бахмут вмирає від обстрілів! І скільки ще має загинути, бути пораненими, щоб це зрозуміли? Я ще розумію, якщо туди завозили маленькими партіями, але ж ні! Туди завозили величезними партіями, дуже часто. Хоча я пояснювала, що це просто невиправданий ризик. Але мене тоді ніхто не почув: „Ха-ха, ми знаємо, що робимо, тому тягнемо з Харкова три величезних буси з гуманітаркою“. У Бахмут за два дні до того, як його закрили. Тому так, гуманітарка — це те, що дозволяло людям лишатися в Бахмуті довше. Надто довго, через що стількох людей не вдалося врятувати», — наголошує Клава.

Евакуювати та допомогати далі


Під час нашого спілкування на розвезення гуманітарки у волонтерів «Доброго руху» є трохи більше ніж година. Це означає, що за цей час треба доставити пакунки в різні райони Костянтинівки, вислухати всіх, паралельно збираючи заявки на евакуацію, і вже за годину бути в дорозі на евакуацію — туди, де «прилітає» за кілька метрів від будинку.

Одна з родин, до котрої ми приїхали — Юлія, евакуйована з Бахмуту. Вона не так давно стала вдовою — на момент, коли ми приїжджаємо до неї, не минуло навіть місяця. Тендітна дівчина, яка має трьох дітей, лишилася без чоловіка, малі - без батька. Той лишився в Бахмуті, сподіваючись вивезти звідти речі. Не встиг — його вбила одна з окупантських мін, тож чоловік повернувся до родини лише в труні… Волонтерка Ольга, беручи подарунки для дітей і пакет з гуманітаркою, каже: таких сімей — багато. Надто багато, щоб вистачало на всіх сил і часу. Однак Юлія це заслужила — щонайменше тим, що відразу ж зібралася для евакуації, розуміючи, що тепер вона лишилася за маму й тата для своїх дітей.

Евакуйована родина з Бахмуту

Евакуйована родина з Бахмуту

«Ця дівчина — розумничка. Дуже молода, але відповідальна. Вона готова їхати в безпечне місце, займається своєю справою — робить манікюр, доглядає за собою. Вона — з тих людей, яка не чекає допомоги, а сама починає крутиться. Навіть у догляді за собою — от вона з подружками по бартеру роблять одна одній послуги. І вона не каже, що їй хтось винен, тому що вона лишилася без чоловіка, ні. Намагається сама все зробити, слухає поради волонтерів, готова їхати. Отаких, як вона, дуже мало. І Юлі хочеться допомагати, це приємно робити», — кажуть волонтери, які вивезли дівчину з Бахмуту у Костянтинівку.

Наразі Юлю з дітьми намагаються відправити й з Костянтинівки, адже тут теж вже небезпечно залишатися. Навпроти будинку, де живе родина, вже прилетіла російська ракета. Тому треба їхати далі, і волонтери почали пошук нового безпечного житла для родини.

Коли ми виходимо з квартири, спокійна Оля знову перетворюється на дзиґу — за секунд 40 спускається з 7 поверху на вулицю й швидко попереджає: у нас часу — обмаль, вона отримала попередження про можливий обстріл. А речі та гуманітарку потрібно завезти в різні райони міста. Однак безпека для цих волонтерів доволі умовна. Тому звичайний виїзд, під час якого ми встигаємо заїхати ще на дві квартири переселенців, все ж через пів години переривається словами: «Зараз може бути обстріл, нас уже попередили. Спускаємось у підвал».

«Питання — не в днях і годинах, а у кількох хвилинах»


Коли проходить година — волонтери звітують: час їхати. Вечоріє, обстріли стають гучніші й стають все ближчими. Тож лишається ще одне місце у Костянтинівці, де на гуманітарку чекають максимально — притулок для безхатніх, зокрема й переселенців.

Їхати туди — близько 20 хвилин. Вантаж гуманітарки займає ще попередньо 10 хвилин, тому виїжджаємо уже під звуки обстрілів неподалік. Надто близько, щоб не ризикувати, і надто далеко, щоб відкласти поїздку на інший день або час. Коли приїжджаємо на місце — вечоріє. До нас виходять люди пенсійного віку — саме їм привезли ковдри, продукти та предмети гігієни. Люди, які не мають дому — чи то через втрату всього матеріального, чи то через російських окупантів.

Доки ми вивантажуємо на кухню закладу пакунки — обстріли стають все ближче. Коли вибух лунає буквально за кілька кілометрів, волонтери вже починають нервувати: знають, що ніч означає щільніші обстріли, нерідко — прильоти, зокрема і в ту частину міста, де ми зараз. А попереду — ще нічні евакуації. Через це доводиться прощатися у спішці - ми повертаємось додому, вони — їдуть туди, куди й вдень надто небезпечно вирушати. Але там на них чекають.


Волонтери БФ «Добрий рух» привезли допомогу у пункт незламності у Костянтинівці

Мешканці пункту незламності, які були евакуйовані з Бахмуту, Часового Яру, Опитного та інших міст Донеччини

російська ракета зруйнувала пункт незламності у Костянтинівці / фото ДСНС України

Вже за два дні після тієї поїздки стає відомо: в той самий притулок, де жили безпритульні, стався приліт. Там, куди ми заносили разом з волонтерами та бабусями-дідусями м’ясо з овочами, пледи й ліки — пустка. У прямому сенсі були згорілі руїни. Російська ракета, яка прилетіла у притулок, відібрала й життя тих евакуйованих, які в тих стінах знайшли притулок та турботу — це три жінки з Бахмуту, Часового Яру та Опитного.

Станом на зараз у волонтерів «Доброго руху» евакуацій менше не стало. Тож єдине, про що вони просять — не очікувати найгіршого. Виїжджати зараз, доки ще є можливість, і поки цей виїзд не означає смертельний ризик не лише для цивільних, а й для волонтерів, яких ще чекають сотні донеччан.


Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

Автор: Аліна Євич

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev