Обстріли з 122-міліметрового міномета наші захисники навіть не рахували — це сприймалося настільки звично, як дощ.
Бійці 24 ОМБр імені короля Данила пригадують з поля бою закривавлені бронежилети та пробиті каски. Мертві люди, тварини навколо — це було страшно й інколи не вкладалося в голові, наскільки велика ціна сплачується за волю.
«Були всі на фронті: працював оркестр, кухарі - всі були на лінії фронту, щоб втримати Попасну. «Нас давили, продавлювали з перевагою у танках, в артилерії… А в нас на той період була фактично піхота. І вона героїчно втримувала кожен метр, — розповідає «Татар», боєць бригади.
Військові пригадують: з Великою війною змінилася й структура отриманих поранень.
«2 березня 2022 року стався перший приліт снарядів „Граду“ по нашій базі медичної роти. А 1 березня до нас приїхали перші мобілізовані в нашу роту, й на ранок ми потрапили уже під обстріл. Була пошкоджена частина будівлі. техніка, але вдалося уникнути втрат серед особового складу. І саме з цього дня почалися перші поступлення на Попаснянську лікарню (там був розгорнутий пункт військового шпиталю), була хірургічна бригада від них», — каже «Експерт», медик військовий бригади.
Військові мотопіхотного батальйону пригадують: рашисти хотіли зробити різкий прорив у нашій лінії оборони. Погодні умови на той час були «своєрідними» — ще лишався сніг, який починав розтавати, і був сильний туман, який давав видимість лише у радіусі 100 метрів. В один із днів, пригадує «Морпіх», розвідник 24 ОМБр, ворожі танки завдяки цій погоді змогли під'їхати майже впритул до позицій українських захисників й почали їх «розбирати». Однак тоді вдалося підбити ворожий танк, а піхоту накрити артилерійським вогнем. Коли там з’явилися поранені й вбиті, а танкісти не розуміли, що робити далі - орки відступили. Так тривало кілька діб. Втрати через поранених військових були величезні, однак загиблих не було.
«Росіянам потрібно було прорвати ту лінію оборони, яка постійно укріплювалася за останні вісім років. І за увесь період оборони Попасної штурмові дії тривали безперервно. То малими групами, то на техніці, то без техніки, то техніка йшла першою, а за нею йшли групи бійців, то навпаки — техніка йшла позаду. Це були люди, озброєні просто автоматами, у бронежилетах, але які мали підсумки для магазинів у кількості 20−30… Інколи виїжджали танки й просто вистрелювали усі свої боєприпаси у висотні будинки. Цілилися в перші поверхи, щоб багатоповерхівки завалювалися. Були й просто обстріли артилерії постійні», — розповідає «Принц», командир підрозділу 24 ОМБр імені короля Данила.
«Морпіх» пригадує: після кількох діб російського штурму їм таки довелося відійти на тилові позиції. Якщо піхоту ще змогли «відбити», то натомість два танки в цей момент почали накривати своїми снарядами усі позиції військових, а артилерія обстрілювала все, що було в її «зоні доступу». Уже на тих позиціях, куди довелося відсунутися, бій продовжився. Однак «Морпіх» зізнається: був впевнений, що той день стане його останнім днем життя.
Фото зі сторінки 24 ОМБр ім. короля Данила
«Одного мого побратима контузило настільки, що він виплюнув кров з рота, але вона пішла з вух і з очей. Він впав мені на руки. Я його стягую — він ще тоді міг щось говорити. Передаю по рації, що у мене є 300-й, інший, поруч, теж собі затягує ногу. Спершу він нібито шнурками хотів затягнути її, але йому дали турнікет… По факту зі мною лишаються лише п’ятеро бійців не поранених… І потім снайперу, який зі мною лишився, майже відірвало руку. Був постріл, нас обох аж відкинуло. Я питаю в нього, як він, а він каже: „Не знаю, руки не відчуваю“. Я йому відразу почав надавати першу допомогу», — пригадує військовий.
Щоб відійти до своїх траншей та витягнути поранених побратимів, «Морпіха» з групою почала прикривати артилерія. Два танки від'їхали, один навпаки почав під'їжджати ближче.
«Ми з командиром взводу ще взяли по гранатомету, вистрілили двічі в бік танка — і відійшли. Ніхто не збирався відходити в Попасну, але приїхав командир батальйону і з 8:30 до 11:30 ми вирішували. що робити. В результаті дійшли до того. що на ранок ми повертаємось на свої позиції. Якщо там буде піхота — ми її зачистимо, якщо немає - просто повертаємося. Відіграли дві групи по шестеро людей. І обирали тільки тих, хто хотів піти добровільно. Зрозуміло, що ці люди також будуть боятися, але вони розуміють, для чого туди йдуть.
Але на ранок на наших позиціях їхньої піхоти не було. Як ми зрозуміли, той танк під'їхав, щоб так само прикрити відхід піхоти. І того дня ми відстояли максимально всі позиції, відбивали все… Так і наступного дня, і наступного. От є люди, які кажуть, що їх кинули, не дали техніки… А в нас проти танків були лише гранатомети. І ми не кинули ці позиції", — каже «Морпіх».
Кожні пів години ворог вистрілював повний «пакет» «Градів», раз на добу був «Ураган» чи «Смерч», раз на 3−4 дні летів «фосфор», каже «Адмін», воїн 24 ОМБр. Артилерію (122-міліметрову) наші військові навіть не рахували — вона працювала постійно, сприймалася настільки звично, як дощ.
«Бої на вулицях Попасної почалися у приватному секторі. Ніяких висоток не було, просто приватні будинки. Коли почали воювати — зрозуміли, що як раніше, з гвинтівки стріляти на кілометр, не вийде. Тому вибрали концепцію ближнього бою. Підходили на передові позиції піхоти й підтримували їх усіма можливими методами. І з інженерно-саперними засобами ми ставили багато розтяжок. Міни, проволоки, допомагали передньому краю облаштовувати свою оборону. Бо піхота молода, мало хто був навчений боєм, тому зовсім небагато людей розуміли, як це все має бути.
Ворог постійно застосовував тактику «накатів». Я досі не бачив ніде місця. де було б стільки 200-х, арти, крові, поранених, вбитих, як у Попасній. Кількість снарядів тоді не порівнюється з тим. що зараз на Бахмуті. Я навіть не можу зараз цю цифру назвати, щоб пояснити, який там був вогневий шквал противника. Там постійно артилерія працювала, авіація противника, ТУ-шки, автомати… Не було моменту, коли було б тихо", — розповідає «Кузьма», снайпер 24 ОМБр ім. короля Данила.
Період у Попасній з березня до травня бійці називають «великим пекло» — тоді вони проти тисяч снарядів росіян мали лише десятки. Але встояли — навіть попри квітневий «снарядний голод».
Боєць 24 ОМБр розповідає. що мінні поля наші військові застосовували. аби втримати піхоту чи техніку. Однак орки інколи від них не страждали — тому що годинами накривали ту ділянку касетними снарядами та «градами». Лис, один із воїнів бригади, який пройшов АТО/ООС, визнає: такого ще не бачив. Ні такої кількості артилерії, авіації та навіть іншої техніки. Тому дійти до позицій — це вже було складно, а вижити там і навіть вийти з позицій — здавалось майже нереальним.
У медроті пригадують: саме в Попасній з’явилися настільки критичні стани бійців, з якими доводилося боротися, що подекуди виживання військового здавалося чимось нереальним.
«Були й дуже важкі випадки — коли син втрачає батька. Вони служили в одному підрозділі, батько загинув… Тут же привозять і пораненого сина. І це було психологічно важко, але медики продовжували надавати всю можливу допомогу», — пригадує «Експерт», медик бригади.
«Принц», командир підрозділу 24 ОМБр, пригадує: у Попасній був справжній мікс із ворогів, яких туди кидали для штурмів. Зокрема. й мобілізовані росіяни, й бійці ПВК «Вагнер», і громадяни кавказької національності й навіть сирійці - в речах останніх знаходили не лише шеврони, а й документи та сирійські гроші, які підтверджували, звідки вбивці приїхали на війну в Україні.
«Була ситуація, коли на колишніх позиціях восьмої роти 20 „музикантів“ (найманців ПВК „Вагнер“) зайшли в окоп. Тобто вони повзли по полю, доповзли до окопа, заскочили в нього й далі намагалися далі просунутися саме окопами. А 20 чоловік — це багато, це велика штурмова група. А з наших було четверо бійців. Один з них, сержант з позивним „Хай“, не відійшли, а почали закидувати ворога гранатами. Таким чином вони змусили вагнерівців зупинитися ще на початковому етапі, в першій частині окопу, в який вони лише щойно заскочили. Ті викликали вогонь по наших бійцях, але так сталося, що їхні міномети промахнулися й міни лягли безпосередньо на цю штурмову групу. Вони почали нести втрати, намагалися відходити, але більшість бійців ворога уже були знищені гранатами наших хлопців і вогнем своїх же бійців з сусідньої позиції. Вони самі тоді визнавали. що таких великих втрат не несли ніколи», — каже один із бійців 24 ОМБр ім. короля Данила.
«Ми заходили на одну вулицю, вступали в контакт із противником, відступали (хоч там уже й не було наших підрозділів на тих вулицях). Переходили на сусідню вулицю, перелазили паралельно, так само вступали в контакт із противником і так само відходили. Кошмарили їх зі „ствольників“, гранатометів, стрілецької зброї… Потім ще одна, сусідня вулиця… І так перебіжками вправо й вліво група з 8−10 чоловік створювала видимість цілої роти», — пригадують військові.
Сама Попасна, за словами бійців. перестала існувати як місто з кінця квітня 2022 року. Кількох місяців російським нелюдам вистачило, аби стерти з обличчя Землі місто, яке було домом тисячам донеччанам.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!