«Ми маневрували, завдаючи росіянам чисельних втрат у живій силі та техніці»: гвардієць розповів про оборону Рубіжного

«Ми знаходилися на плановій ротації в районі проведення операції Об’єднаних сил. І тут ніхто не слухав жодних прогнозів чи експертних думок з приводу повномасштабного вторгнення окупантів. Ми просто були готові, бо розуміли свою роль та місце. А зранку 24-го я почув три прильоти і зрозумів — почалася війна». 

Два дні, каже гвардієць, вони з побратимами маневрували, аби зайняти вигідні позиції для оборони. Адже то лише у фільмах все дуже драматично та яскраво, насправді, розповідає Сергій, найголовніше мати вигідну та укріплену позицію, яка дозволяє успішно оборонятися та вдало контратакувати.

«Рубіжне стало моїм форпостом цієї війни. Там ми діяли у складі українських сил оборони. Перший потужний бій ми прийняли на початку березня. Тоді ворог спочатку відпрацював наші позиції з мінометів, далі в бій пішли ворожі танки. Зав’язався бій і там я отримав своє перше осколкове поранення», — каже він. 

Кілька тижнів Сергій провів на реабілітації, а потім повернувся до своїх хлопців на нові позиції. В цей час окупанти активно наступали на усіх напрямках на Рубіжне, зрівнюючи увесь житловий фонд міста із землею:

«Ми продовжували маневрувати Рубіжним, завдаючи ворогу чисельних втрат в живій силі та техніці. Пам’ятаю одного дня, наприкінці квітня, ми вночі групою зробили вилазку, аби поповнити запаси набоїв. Це було близько 11-ї вечора, і наш рейд майже увінчався успіхом. Але буквально за сотню метрів до позиції на нас із дрону скинули міну, і мене вдруге поранило».

Власне, після другого поранення гвардієць повернувся для відновлення на Сумщину. Нині вже в строю, виконує завдання з оборони прикордоння. А кілька тижнів тому за сумлінне виконання військового обов’язку Сергій був нагороджений державною нагородою — медаллю «За військову службу Україні»

«Для мене принципово важливо — вибити цю нечесть з нашої землі. Я бачив їхні методи, я бачив їхнє відношення до мирних людей. Вони несуть смерть та розруху. До речі, так вони відносяться і до власних бійців. Неодноразово на власні очі ми бачили, як вони залишали на полі бою не лише тіла своїх вбитих, а й тих, хто був поранений, і кому можна було надати медичну допомогу. Тому ми маємо звільнити Україну від цих окупантів. І Луганщину та Донеччину, і Харківщину, і мою рідну Херсонщину. І ми обов’язково це зробимо, бо наше військо і наш народ – непереможні».

Джерело: Національна гвардія України

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!