“Очікував, що стечу кров’ю за три хвилини”: азовець розповів, як побратим врятував йому життя під час боїв в Маріуполі

Ще на початку війни йому “прошило” автоматною чергу автівку, якою він керував. Дивом не трапилася аварія. яка могла забрати життя воїна.

“26 лютого, під час виконання завдання поблизу Маріуполя, мене поранило в машині, якою я їхав у місто. Автоматна черга прошиває машину, пробиваючи праву ногу. Вона одразу "відключилася", по нозі лилася кип'ятком кров (я не очікував, що вона може бути такою гарячою). Я відразу почав тиснути педаль лівою ногою, але в машину влучили з гранатомета. Вона зупинилася. 

Пам’ятаю, я тоді був впевнений: втрачу свідомість за 30 секунд, а стечу кров'ю за 3 хвилини. Руки та голова лежали на кермі, але поступово я зрозумів, що не вимикаюсь. Тоді вирішив швидко рятуватись – наклав турнікет на ногу, виліз з машини та ліг біля неї. Рухатись було важко, бо було дуже боляче”, – розповідає азовець. 

Поранений захисник тоді ж, лежачи біля такої ж “пораненої” машини, зателефонував сержанту на псевдо «Біцуха». Розповів, що його поранили росіяни дорогою в місто, пояснив, де вимушений перебувати. Сержант наказав чекати допомоги – на той момент у тому районі працювала ДРГ ворога, тому не було можливості вирушити на допомогу побратиму. 

“Я пролежав близько шести годин. Мене не могли забрати, ніхто не знав, що взагалі відбувається, не було наказу забирати мене. Всі думали, що я, скоріш за все, або не вижив, або у полоні – і то вже не я на телефоні. Але "Біцуха" ризикнув і зробив по-своєму: взяв БТР, хлопців, дочекався, поки стемніє. 

Я на той момент постійно втрачав свідомість від втрати крові, і раптом почув звук техніки з нашої сторони. Побачив як Біцуха зістрибнув з БТРа, побіг до мене. Я підсвітив телефоном себе і сказав, що я тут. Мене евакуювали в міську лікарню, а потім – гелікоптером доправили у Дніпро”, – розповідає “Крижак”. 

На операційному столі військовий уже нічого не розумів – пам’ятає лише людей у білих халатах, які ходили навколо. Але за кілька годин до нього в палату зайшов військовий хірург – найкращий друг “Крижака” – зі словами: "О, привіт. А ми тебе похоронили". 

“Він мене прооперував, далі я лікувався. Зараз проходжу реабілітацію – відновлюю ногу, бо за великий період лікування м'язи атрофувались. Також вчуся ходити заново, відчуваю себе малою дитиною, за якою треба постійно дивитися, щоб ніде не впала”, – зізнається боєць.

Після поранення боєць опинився у реабілітаційному центрі Патронатної служби Азову на Івано-Франківщині. 

“Там були виключно азовці, і я був надзвичайно радий опинитися серед своїх, а також побачити, що стільки побратимів змогли вирватися з того пекла. Зараз Патронатна служба повністю допомагає мені: забезпечує житлом, транспортом, реабілітацією та всім іншим, чого я потребую в повсякденному житті. 

І я надзвичайно вдячний "Біцусі", який своїм вчинком врятував мені життя. Якби не він, то я б назавжди залишився в Маріуполі під тією машиною. Мою вдячність важко описати словами”, – каже азовець.

У Патронатній службі додають: повернути до нормального життя "Крижака" та десятків його побратимів було б значно важче, якби не пожертвування тисяч небайдужих українців, які ті перераховували й продовжують перераховувати для наших захисників. 

Джерело: Патронатна служба Азову