Михайло Реуцький отримував поранення майже в усі частини тіла — рука, живіт, нога… Мав інвалідність та жив із болем, з яким було навіть тяжко рухатися в цивільному житті. Але знову пішов на війну.
Михайло Реуцький пройшов вогонь Іловайська, пекло Донецького аеропорту та оборону Авдіївки, але свій останній бій прийняв у лютому 2023-го на підступах до Бахмута. Військовий на псевдо «Тихий» був командиром, який шкутильгав через старі рани, але не відставав від своїх побратимів. «Вчасно» нагадує історію Героя України, чия смерть стала останньою краплею для остаточного рішення вивести взвод 93 ОМБр з оточення.
На війну Михайло Реуцький з позивним «Тихий» прийшов ще після Революцій Гідності. Відразу після Майдану для Михайла Реуцького почалося АТО — він на першій хвилі призову добровольцем пішов служити в батальйон «Київська Русь». Увесь воєнний шлях він пройшов гарячими точками. Михайло Реуцький став одним із найкращих командирів взводу 93-ї бригади, який до останнього боровся в «котлі» у Бахмуті, будучи гранатометником і командиром взводу. Військовий загинув 18 лютого 2023 року. Імовірно, це врятувало життя його побратимів, розповідає «Вчасно».
«Спочатку він був на першій лінії на горі Карачун. Потім були Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя. Він був у селі Водяне біля Донецького аеропорту, коли тривала його оборона. Тато з побратимами тримав навколишню лінію, були дуже близько до ворога», — пригадувала донька воїна Катерина Реуцька.
Поранень у «Тихого» було багато — практично в усі частини тіла. Зокрема, у Маріуполі, де була позиція взводу Реуцького. Сам він був гранатометником, коли під час бою на нього впали дроти лінії електропередач.
«Тато ледь не отримав серцевий напад, але продовжив бити російську техніку. І втратив свідомість тільки після того, коли попав у дві чи три машини. Вони не розуміли, як вижили, бо мали б живцем згоріти… У Бахмуті він стояв за Бахмуткою, вона позаду їх позицій. Навколо були росіяни, які їх оточили з трьох боків. А позаду ж тільки річка. І ту лінію вони протримали два місяці», — каже донька військового.
На той момент Михайло Реуцький з побратимами не могли відійти з позицій, поки навколо утворювався «котел». На той момент були поранені та полеглі серед його бійців, стався трагічний і болісний випадок, коли його побратимів росіяни взяли в полон і демонстративно розстріляли. Зробили так, що кожну хвилину їх побратими могли спостерігати.
Втрату кожного бійця «Тихий» важко переживав. Крім того, й захистити всіх було неможливо: надійних укриттів не було, сховку від російських бомб — теж.
«Якби не смерть тата — там загинули б якщо не всі побратими, то набагато більше. Тато ніби пожертвував своїм життям, щоб врятувати хлопців», — каже Катерина.
18 лютого Михайло Реуцький на зв’язок уже не виходив. Родина подумала, що вчергове сталися проблеми зі зв’язком — росіяни постійно били по вишках. Але і наступного дня звістки від нього не було. Лише увечері, 19-го, родині передзвонили.
Реуцькі до останнього сподівалися, що сталася помилка і їхній батько та чоловік живий. Вселяло надію, що ніхто не бачив його тіла. Однак навіть примарна надія розбилася — помилки не сталося. За кілька днів прийшло офіційне підтвердження, що Михайло Реуцький загинув 18 лютого, захищаючи Бахмут. Військовий врятував своїх хлопців, прийнявши вогонь супротивника на себе, тим самим відволікаючи ворога.
Михайло Реуцький разом із побратимом
«Раніше у тата вже було важке поранення в ногу — в неї потрапив уламок у 2015 чи 2016 році. Через нього він сильно шкутильгав. Тату взагалі треба було з паличкою ходити, бо було важко пересуватися, нога починала дуже пекти, коли він багато ходив. Але йому здавалося, що люди дивляться на його ногу, обговорюють… Тату не хотілося, щоб люди думали, що він інвалід. Хоча у 2018 році він якраз отримав другий ступінь інвалідності. Але не хотів, щоб це було клеймом. Тому в нього був страх отримати поранення в обличчя. Але так сталося, що останнє поранення було саме в нього. Пів обличчя… Здається, кістки перебило вщент, носик був зламаний… Йому прилетів уламок в обличчя й шию. Смерть його наздогнала», — пригадувала Катерина.
На той момент ділянка, яку утримував підрозділ Михайла, вже була в «котлі». Річка, яка лишалася єдиним шляхом відходу, стала ним — коли «Тихого» вбили, наступного дня взвод вивели. Фактично його загибель стала останньою краплею, коли командування зрозуміло, що оборона тієї ділянки більше неможлива.
Того ж року, 8 липня 2023-го. Михайло Реуцький був посмертно нагороджений званням «Герой України» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!