«Повномасштабне вторгнення принесло більше болю, ніж прихід росіян у 2014-му», — донеччанка про війну, розлуку з домом та відродження кавового бізнесу

Ольга зауважує, аби розвивати свій бізнес для цього необхідна реклама. Але тоді жінка про це й не думала. Однак вже в травні 2022-го блогери, які постійно відкривають збори для допомоги армії, запропонували Ользі рекламу на своїх сторінках за донати.

«Тоді я взяла кілька дорогих реклам, але розуміла, що я так допомагаю армії. Після цього до нас доєдналося трохи нової аудиторії. Ми зрозуміли, що наш ринок живий і в людей є потреба. Хоча кава — це не перше, що ти кидаєш у кошик у супермаркеті, однак без неї важко коли напружені часи, а з нею дещо легше», — каже підприємиця.

Весь час Ольга моніторила ринок й бачила, що попри війну конкуренти теж працюють. Вона поступово почала запускати рекламу й розвиток власного бізнесу почав дещо налагоджуватися.

«Однак нині я не можу сказати, що наш прибуток відновився, й став таким, як був до війни, — каже Ольга. — Наприклад, обіг до повномасштабного вторгнення у нас був 100%. Після повномасштабного, коли ми запустилися, він був 40%, нині - 65%, але я не підіймала ціни на продукцію, пропорційно росту курсу долара. Особистий дохід у відсотках близиться до нуля. Не кожен місяць я собі беру заробітну плату. Але я зрозуміла, що гроші це не головне, головне, що є можливість якось підтримувати армію, людей й отримувати вдячність від клієнтів».

Ольга вважає, що вона та її команда зараз працюють не на комерційному ринку продажу продукту, а на ринку Mental health.

«Ми працюємо, не здаємося, а мої клієнти — це в основному всі люди бізнесу. Ми для них, як острівець стабільності, у цей не простий час одне одного взаємно підтримуємо», — каже Ольга.

Життя Ольги та розвиток власної справи поступово налагодилися наскільки це можливо у теперішній час. Жінка, яка двічі зустріла війну, змогла попри все створити бізнес з нуля й не втратити його після повномасштабного вторгнення. Зізнається, що вторгнення росіян, вона двічі переживала по-різному.

«Перший раз це було набагато легше, — каже Ольга. — Коли я виїжджала з Донецька, я не втратила свій зв’язок з Батьківщиною, тому що я не виїжджала з України. І вся моя родина залишалася у Краматорську. Коли я переїхала у Бориспіль, то могла їздити в Краматорськ і бачитися зі своїми друзями. В Донецьку нікого не залишилося. Всі мої знайомі виїхали, але в мене не було щемливого відчуття, що ти відділений з корінням від кола рідних. Хоч я втратила житло в Донецьку у мене залишався дім мами в Краматорську, було важко, але не так, як зараз».

За словами Ольги, повномасштабне вторгнення принесло їй більше болю. Вона пов’язує це із більш свідомим віком та втратою всіх соціальних потреб, які вдалося досягти.

«Ми виросли у своїх соцпотребах. За дослідженнями, період з 2014-го по 2022 рік був найкращим для України, він був кращим і для мене, — пояснює Ольга. — Я у свідомому віці розвиваю бізнес, народжую дитину, це великий стрибок в рольовій соціальній моделі. У 2022 році він повністю обривається, це просто крах системи й всіх цінностей, коли ламається цей світ і ти розумієш, що в ньому немає справедливості. І з тим, що коїться навколо, треба лише змиритися. Своїй дитині необхідно донести, що світ добрий, а вона його сприймає саме через батьків. Тому це все важче переживати».

Нині жінка згадує час від часу свої минулі роки. Вона пам’ятає своє життя в Донецьку й те, як будувала там плани на майбутнє.

«В Донецьк я переїхала у дорослому віці, планувала жити там все життя. Це було прекрасне місто. Київ мені так не сподобався, а Бориспіль — маленький, хоч я його дуже люблю. Однак Донецьк був кращим за все, — каже Ольга. — Там була молодість, юність, тусовки, концерти, перші роботи, посади, відрядження. Це юний драйв, за Донецьком так сумуєш, як за юністю, яка була одна із найкращих часів у моєму житті. Свідоме життя вже настало після 2014-го, за ним сумуєш більше. Там ми вже впливали на всій розвиток більше, особливо, коли гарно працювали, отримували високий дохід. Можливо, якби я прожила у Донецьку до 40 були б інші відчуття».

Найбільше Ольга сумує за Краматорськом, для неї це рідне місто з дитинства.

«Я там зростала й навчалася. За ним буду сумувати все життя. От я зараз постійно думаю про те, що треба було вивезти свої фотографії дитячі, але вони лишилися там і ніхто вже туди не поїде, — каже Ольга. — Єдиний хто в мене там лишився — це викладач з університету. Він вже у віці, десь років 70, виїжджати не хоче, живе у сусідньому домі, де жила моя мама. Йому нема куди їхати, він там прожив все життя».

Попри минуле й всі пережиті складнощі, життя триває. Ольга будує свої нові плани й не припиняє розвиватися. Нині жінка перебуває із донькою в Англії, але в Україну вона приїжджає кожні три місяці. Розвитком справи займається, як і раніше, дистанційно.

«Закордоном я тільки через свою дитину. Їй зараз 6 років і я віддала її в Англію до школи. Коли ми приїжджаємо додому в Бориспіль, у мене з’являються думки, що тут наче б то ще жодна ракета на голову не впала, то може варто повернутися. Однак коли я бачу дітей, які йдуть в школу, а потім під звуки сирени біжать в укриття, то повертаюся до думки, що поки лишуся тут, в Англії».

Перебуваючи в Англії, Ольга паралельно працює із ще одним напрямком діяльності, який продовжує її основну кавову справу.

«Завдяки своєму роду діяльності я стала кавовим експертом і тепер навчаю людей розпізнавати всі ароматичні нотки в каві та какао. Є спеціальна схема, яку важко опановувати. На її вивчення йде десь півтора року, — каже Ольга. — Я цим займалася до війни на запит своїх клієнтів, оскільки категорія крафтового споживача в Україні на це заточена. Їй треба розуміти, що вона вживає. Люди купують крафтові сири, олії, каву тощо і хочуть відчувати все, що ми пишемо на пачках. Ми, наприклад, пишемо, що в цій каві є абрикос, халва та какао. Й людина реально хоче їх знайти, а не може, бо для цього треба мати високочутливі смакові рецептори. З ними можна народитися, але це майже нереально. Тому я навчаю їх цього сама».

Ольга каже, що спочатку розвивала такі вміння в собі, щоб розбиратися в продукції та сировині, яку продає людям.

«Потім дійшло до того, що клієнти самі стали просити розвивати такі смакові навички для них. Я створила освітню програму в онлайн та офлайн форматах. Крайній мій такий урок був 24 лютого в Борисполі. Нині я пробую продукувати це на англійську, аби навчати тутешніх людей вміти розпізнавати прекрасні нотки кави», — додає Ольга.