Ольга Артюхова — жителька Маріуполя, яку «звільнили» російські загарбники. Вона втратила все, зокрема й власне житло. Після бомбардувань у місті її квартира згоріла. Ольга важко пережила втрату домівки, але вона знайшла в собі сили змиритися з цим й почати життя з нової сторінки. Єдине, що приносить їй втіху серед цього болю — це те, що квартира вигоріла вщент й речі її сім'ї не потрапили до рук окупантів.
Ольга Артюхова — жителька Маріуполя, яку втратила житло з приходом російських окупантів/ Колаж "Вчасно"
До повномасштабного вторгнення росіян Ольга Артюхова проживала у Маріуполі з чоловіком та сином. Тут впродовж п’яти років вона працювала у поліції, потім звільнилася й дізналася, що вагітна. Вона, як кожна мама почала готуватися до зустрічі з донечкою й паралельно будувати плани на щасливе майбутнє у рідному місті. Однак один день змінив все.
Фото: Ольга Артюхова
На початку вторгнення чоловік Ольги ще продовжував працювати в поліції. На другий день йому зателефонували та повідомили, що він більше не заїде в Маріуполь, оскільки запорізька траса вже прострілювалася.
«Це було 25 лютого і з того моменту я більше вдома не була, — каже Ольга. — Тоді востаннє із Маріуполя ми виїжджали майже пустою автівкою, тобто як би ми знали, то могли б вивезти друзів і близьких».
Коли Ольга із сім'єю виїжджали, у місті залишалися її мама та бабуся. Вони знали, що будуть бойові дії й сподівалися, що це пройде аналогічно як у 2014 році.
«Тоді Маріуполь вже окуповували й все працювало, але під „днр“. Тому мої батьки сказали: „А куди ми поїдемо? Нічого страшного поживемо так, як було минулого разу“, — розповідає Ольга. — Ніхто не міг навіть уявити, наскільки буде небезпечно в місті. Аналогічно було і з друзями, всі казали: „Куди їхати й чого?“. Ніхто не знав чи буде безпечно у Дніпрі, бо Маріуполь вважався одним із найзахищеніших міст в Україні. Там був „Азов“, морпіхи й так далі. Відповідно ми запропонували, всі відмовилися, але ми й не наполягали, тому що самі не розуміли чи правильно робимо оскільки виїжджаємо. Ми думали навіть якщо якась біда трапиться від Запоріжжя до Маріуполя там три години їзди. Але доля повернулася зовсім інакше».
Перед тим як виїжджати із міста Ольга перевезла бабусю та свою маму до себе додому, аби вони трималися разом й приглянули за котом, який лишився у квартирі.
«Наша квартира знаходилася неподалік від драмтеатру й там були бомбосховища. Тобто, якщо щось би й трапилося ми думали, що там можна буде сховатися. Це була найкраща ставка, яка зіграла. Оскільки й мамин будинок і бабусин — росіяни розбили», — розповідає жінка.
Ольга пригадує, коли у Маріуполі остаточно зник зв’язок, вона із сім'єю була вже в Тернопільській області. Жодної звістки від рідних з Маріуполя не було. Все, що вона могла тоді вдіяти — це слідкувати за місцевим телеграм-каналом із Маріуполя де іноді викладати фото або відео будинків з прильотами.
«Тоді я побачила фрагмент де скоріш за все снаряд прямим попаданням потрапив до квартири моєї мами. На щастя їх там не було. Надалі цей будинок згорів і вже зараз його знесли повністю. З бабусиним будинком — аналогічно, він теж був знесений», — каже Ольга.
Фото: Ольга Артюхова
Жінка пригадує, що коли у місті почалося пекло, то вона й не сподівалася, що її мама та бабуся переживуть це. Однак на щастя її рідні змогли виїхати із міста вцілілими.
«Вони евакуювалися із волонтерами, вже після того, як бачили, що згорів будинок. Я не могла з ними ніяк зв’язатися, бабусі під 90, мама теж 65+. У мене були знайомі які ходили на вишки ловили зв’язок, але я була впевнена, що мої цього робити не будуть. Так співпало, що був автобус евакуаційний і вони вийшли. Я була чомусь впевнена, що вони загинули й не пережили ті бомбардування, бо це дві літні жінки. Але ні, на щастя вони з нами й нині живуть на Тернопільщині у такій собі шевченківській хаті з усіма умовами, живуть й радіють новому дню та онуками», — додає Ольга.
Натомість квартира самої жінки нині лишається у Маріуполі вцілілою та відремонтованою окупантами. Чи експлуатують загарбники нині житло Ольги — невідомо.
Ольга розповідає, що у квартирі лишилося все її життя. Цю втрату вона пережила не одразу.
«Ми з квартири нічого цінного не вивезли, все лишилося там. Нині я звернула увагу на те, що є речі які я тепер не викидаю. Наприклад, старий розтягнутий светр, який я взяла тоді із собою, бо він максимально зручний, як для вагітної. Нині я його не ношу, бо то лахміття, але викинути не можу, бо це з минулого життя, — каже Ольга. — Тому є якісь дрібнички, які ти тепер не викидаєш. Наприклад, ми виїжджали своєю машиною, а згодом я відкрила багажник, а там крем для рук, який пам’ятаю купувала у „Єві“, ще в Маріуполі. Я ним звісно не користуюся, але він так і лежить».
Втрата власної домівки принесла Ользі велику карусель емоцій, яку їй довелося пережити. Наприклад, жінка пригадує, як перший час їй важко було приходити в гіпермаркет «Епіцентр».
«До вторгнення ми з чоловіком зробили ремонт в спальні й багато речей ми купували саме в „Епіцентрі“. І коли я зайшла туди після виїзду з Маріуполя, я побачила свою вазу, яку я купувала там, поличку, годинник. І це дуже засмутило. Я не ходила в „Епіцентр“ впродовж восьми місяців, мені було боляче, — пригадує жінка. — Але, щоправда, переживати цей біль мені було трохи легше, адже у мене народилася дитина і сидіти сумувати не було часу. Потім це пройшло, я рано вийшла на роботу, бо у мене трапився шанс працювати. Дитині було 4 місяці і я зрозуміла, що маю працювати, аби витягнути свою родину з цього статусу біженців і бідних людей. З того моменту дурні думки покинули мене».
Фото: Ольга Артюхова
Попри пережитий біль час від часу Ольга все ж таки згадує про своє минуле життя й про ті речі, які назавжди лишилися в розбитому Маріуполі та спогадах. Однак нині найбільше вона шкодує не про втрату самої домівки, а своїх фотоальбомів.
«Інколи сидиш й думаєш, які в мене класні були блакитні туфлі, і з одного боку ти розумієш: „Оля, які туфлі? Там людей завалювало, а ти сумуєш за туфлями“. Але особисто для мене це було також цінно і мало пройти десь рік, коли я вже зрозуміла, що треба просто відпустити. Єдине, що не можу відпустити — це фотоальбоми. Наприклад, я усвідомлюю, що у мене немає фото мого батька, який помер у 2012 році, тобто я не можу своїм дітям показати дідуся. Немає моїх дитячих фото, однокласників».
Фото: Ольга Артюхова
Однак разом з цим Ольга не падає духом й навіть серед цього пережитого болю знаходить частинку радості. Нині її тішить той факт, що її квартира та всі речі згоріли й не дісталися російським загарбникам.
«Все, що мала я і моя родина воно згоріло і жодні колаборанти й орки не торкалися цього й не використовували ні мої парфуми, ні мою білизну, ні ті ж блакитні туфлі. Все згоріло і до побачення, не дісталося воно нікому, — каже Оля. — Я навіть бачила пости, коли хтось писав типу: „Заплачу тисячу доларів спаліть мою хату“. Я думаю, що багато людей якби мали таку можливість заплатили гроші, аби ніяка брудна рука окупантів там не копалася».
Нині Маріуполь у спогадах Ольги. Вона згадує своє місто, як одне із сучасних та комфортних, яке стрімко почало розвиватися з 2016 року.
«Ми мали найкращі дороги, громадський транспорт, паркові зони, море. Я не бачила подібного в Україні міста, щоб так настільки розвивалося, це моя об'єктивна думка, — каже Ольга. — На жаль, мало хто відвідав Маріуполь, як туристичне місто. Мені шкода, що люди не бачили тієї краси. Вони багато втратили, не побувавши там».
Нині Ольга вже звикла до нового місця проживання на Тернопільщині. Тут немає моря, але поряд є альтернатива — озеро. Щодо роздумів про повернення до Маріуполя після майбутньої перемоги, жінка вагається, адже не готова знову кардинально змінювати своє життя.
Фото: Ольга Артюхова
Фото: Ольга Артюхова
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!