Росіяни лишили випалене місто замість місця сили: рік тому Святогірськ звільнили від окупантів

Навесні 2022 року поблизу Святогірська тривали важкі бої, а на початку червня місто та навколишні села захопили війська рф. Операція зі звільнення Святогір'я розпочалася орієнтовно у другий тиждень вересня.

У цей день рік тому удосвіта, зокрема, бійці батальйону імені Кульчицького на човнах переплили Сіверський Донець та закріпились у Святогірську.

Росіяни швидко тікали — однак лишили по собі потрощені життя сотень життів, руїни замість елітних будинків і зяючі чорні діри у багатоквартирних будинках. А у пансіонаті поблизу Святогірської Лаври СБУ викрила катівні, які облаштували окупанти. Там тримали місцевих мешканців, які підтримували Україну. Під час попереднього обшуку поліцейські знайшли предмети, які вказують на те, що людей у тих катівнях нівечили та катували.

В окупації Святогір'я перебувало 101 день. Центр громади був під контролем окупантів 65 днів.

Під час візиту журналістів «Вчасно» до громади місцеві розповідали: після деокупації по всій Лиманщині та Святогірську було дуже багато захоронень людей. Знаходили й дорослих, і дітей — і в братських могилах, і окремо. Розстріляних, зі зв’язаними руками, закатованих. Проте Святогірську ще пощастило — рашисти за кілька місяців ставилися до місцевих більш-менш людяно. Принаймні найчастіше далі погроз зброєю не заходили.

«Орки тут писали й малювали ху* на дверях, вибивали їх ногами…»

Визначна пам’ятка громади — Свято-Успенська Святогірська лавра УПЦ московського патріархату, яка побудована на високому крейдяному березі річки Сіверський Донець (так звані Святі гори), завжди славилася не надто проукраїнськими поглядами на війну. Тому місцеві, які там переховувалися, в більшості безболісно «перенесли» окупацію. З розповіді українських військових, які привозили їжу та гуманітарну допомогу всім, хто ховався від російських обстрілів у підвалах святині, місцеві прихильники лаври намагалися вмовити ЗСУ здатися окупантам.

Ті, хто не зміг би витерпіти окупацію — виїхали із міста ще за кілька годин до того, як його окупували. Тоді без перебільшення кожна хвилина мала сенс — поки російські танки заїжджали у місто.

«Коли ми зайшли в амбулаторію після деокупації — тут усе було виламано, з усіх шаф усе „вивернуто“, вибито. Всі двері… Був приліт у стіну, росіяни ногами вибивали двері, грабували тут усе. Я заховала ліки за надійними дверима, залізними — то вони їх чи прострілювали, чи то що. Та й на дверях ногами, мабуть (бо слід нібито від взуттєвої резини), писали слово „ху*“. І, видно, молоді залишали ці „автографи“, бо ноги так високо задерти — ще треба мати сили. Та й коли ми почали шукати медичний інвентар — то не знайшли ні тонометрів, ні комп’ютерів (системних блоків і моніторів), ні глюкометрів, ні решти апаратури чи ліків тощо. Грабували. Але ж не тільки росіяни — а й місцеві, думаємо. Щось розкурочили просто, потрощили. Щось тягли-тягли, але не дотягли — покинули посеред коридору», — пригадувала в розмові з нашими журналістами медпрацівниця Наталія.

Двічі на тиждень при окупації у Святогірську була тільки торгівля — приїжджали підприємці зі Сватового й торгували горілкою і цигарками, більше нічим. І в місті теж нічого з продуктів не продавалося.

«Люди, коли ми приїхали, були дуже худі. За моїми спостереженнями й інформацією, що вони самі розповідали — втрачали по 15−20 кілограмів», — розповідав голова ВЦА Володимир Рибалкін.

До повномасштабного вторгнення в Святогірській громаді проживали близько 10 тисяч осіб. Зараз — понад тисячу.

«Рубіж незламності» та калиновий гай у знак вшанування пам’яті

Нині в області, зокрема й на честь звільнення Святогірська, у Богородичному створюється меморіальна композиція «Рубіж незламності: Святогірськ-Долина-Краснопілля-Мазанівка-Богородичне», присвячена обороні громади та всієї Донеччини.

«Знищена російська БМП є важливим елементом підтвердження військових злочинів росії в Україні, а також символом незламності духу українського народу в боротьбі за свою свободу, що підкреслює безглуздість війни і жахи військових злочинів. Створюючи місце пам’яті, ми прагнемо відмовитись від статичних, „радянських“ принципів подачі інформації і „муміфікації“ території. Простір має бути символом відновлення на основі чіткого розуміння і усвідомлення подій, які відбувались, їх причин, наслідків і головне — засвоєння уроків», — цитує Володимира Рибалкіна пресслужба обласної адміністрації.

Також сьогодні керівник громади вручив символічні перначі, зроблені з хвостовиків мін, представнику 95 окремої десантно-штурмової бригади майору Дмитру Вольському та представнику 81 окремої аеромобільної бригади, Герою України, майору Олегу Оливі. Саме їх підрозділи відіграли ключову роль в обороні рубіжу Святогірськ-Долина-Краснопілля-Мазанівка-Богородичне та у подальшому звільненні громади від рашистів.

Ще заклали калиновий гай, який стане символом відновлення громади, постраждалої від війни. Надалі щороку будуть висаджувати нові кущі калини на знак вдячності героям, які віддали життя за звільнення рідної землі.

І хоча Святогірськ сьогодні залишається прифронтовим, оперативна ситуація тут контрольована, а люди отримують від поліції, військової адміністрації та гуманітарних організацій всю необхідну допомогу.