Темпи просування противника на Покровському та Курахівському напрямках відчутно впали — військовий огляд про ситуацію на фронті

Він зазначає, що ворог зміг перетнути умовний бар'єрний рубіж по річках Журавка та Казенний Торець. Передові підрозділи противника, зайняли Миколаївку та Гродівку, й таким чином, фактично створили собі «трамплін» для подальшого наступу у бік південної частини Мирнограду через селища Промінь та Московське.

Також, передові підрозділи противника зайняли район Українськ — Галицинівка — Желанне Перше — Цукурине, чим, по суті, суттєво ускладнили положення українських військ, які обороняють Селидівський район оборони, а також продовжують утримувати тактичний плацдарм східніше річки Вовча на ділянці Желанне Друге — Зоряне, а також в районі Олександрополя.

«Але, разом з тим, противнику явно не вдалося виконати цілий ряд найближчих завдань в тактичній зоні, які, очевидно, він ставив перед своїми військами, які оперують на цьому напрямку. Очевидно, численні спроби противника „увірватися“ в межі міста Селидове та закріпитися там, як з боку Михайлівки, так й з півдня — з боку Цукурине, поки що, закінчились безрезультатно, — пише Машовець. — Перші спроби противника пробитися у Селидове вздовж річка Солона та вул. Центральної з боку села Михайлівка були здійсненні ним ще 1,5−2 тижня тому й були невдалими».

Далі, за словами Машовця, після того, як противнику таки вдалося витіснити ЗСУ з позицій в селі Маринівка, послідувала спроба пробитися у Селидове з північно-східного напрямку, саме з боку Маринівки. Але й вона завершилась лише тим, що противнику вдалося доповзти до автозаправки «Паралель» на дорозі Е-50 північніше міста й він вимушений був там зупинитись, не досягнувши меж міста.

«Й ще одна третя „велика“ спроба, була здійснена противником після виходу його передових підрозділів до залізниці, яка веде з півдня у бік Покровська та захоплення ним східної частини села Цукурине, — пише військовий оглядач. — Його передові підрозділи наблизились до міста з півдня, діючи вздовж дороги Цукурине — Селидове, в районі Центральної міської лікарні, однак, після достатньо „жорсткого“ зустрічного бою й відчутно результативного вогневого ураження з боку ЗСУ по своїм бойовим порядкам, ці підрозділи противника були вимушені відійти у бік зайнятого ними раніше села Цукурине».

Окрім цього, очевидно, противнику також, поки що, не вдається повністю притиснути до річки Вовча тактичну групу українських військ, яка продовжує утримувати невеликий плацдарм східніше річки, на ділянці між Желанне Друге та Зоряне.

«У цьому сенсі, ймовірно підрозділи противника, поки що не можуть прорватися південніше рубежу Вознесенка — Желанне Друге, хоча й пробують це робити у режимі „нон-стоп“, й таким чином або оточити, або примусити відійти західніше р. Вовча цю тактичну групу ЗСУ, — додає Машовець. — Заради справедливості варто сказати, що наступати тут противнику зовсім не легко. Адже, ймовірно, українське командування перетворили цей рубіж у суцільну смугу укріплених районів оборони».

За словами Машовця, ймовірно, найближчим часом, командування УВ «Центр» здійснить чергову спробу прорватися в район Зоряне та Курахівка з півночі.

«Наскільки я розумію, противнику вдалося зайняти територію Селидівської виправної колонії, вже західніше села Гостре й це дає певні підстави його командуванню, вважати, що воно здатне „піджати“ український плацдарм в районі Зоряне та Желанне Друге, не тільки з півночі силами УВ „Центр“, а й з півдня, силами УВ „Юг“, — пише військовий оглядач. — Таким чином, якщо розглядати всю цю ситуацію у трохи більшому сенсі, то стає зрозуміло, що на даний час, основні свої зусилля противник сконцентрував не на Покровському напрямку, а на Курахівському».

На цьому відтинку головна ціль росіян — це вийти до міста Курахове, як з півночі, так й з півдня. На думку Машовця, саме цим обумовлюється настирливе бажання ворога прорватися в район Успенівки, діючи по дирекції Костянтинівка — Катеринівка, й прорватися на Курахове зі сходу через Максимільянівку.

«Загалом, найбільшу небезпеку для ЗСУ, причому, як на Курахівському, так й власне на Покровському напрямках становить тактичний прорив противника між Гірником та Селидовим, в районі села Цукурине, по дирекції Українськ — Цукурине, — пише Машовець. — Адже, його подальше „розростання“, очевидно, не тільки сприятиме різкому погіршенню положення підрозділів ЗСУ, які займають увесь район оборони північніше Курахівського водосховища, а й вкрай негативно відіб'ється на їх спроможності утримати місто Селидове. А це має пряме та безпосереднє відношення до того, що буде надалі відбуватися, власне, на Покровському напрямку».

У підсумку Машовець зазначає, що темпи просування противника трохи впали, але рівень інтенсивності атакуючих\штурмових дій — ні.

«Більшість, це так звані „накопичувальні“ штурми, коли противник посилає штурмову групу за групою у бік наших позицій в надії, що хтось добіжить вцілілим й там „зачепиться“. Після чого, можна знову й знову посилати цим вцілілим підкріплення й після того, як їх там набереться вже достатньо — штурмувати основну українську позицію, — пише Машовець. — Буває, що все це дійство супроводжується підтримкою бронетехніки — до 3−4-х одиниць, включно із 1−2 танки. Однак, в більшості, це все ж-таки виключно піхотні атаки та штурми за артилерійської чи авіаційної підтримки».

Машовець зазначив, що падіння темпів просування противника означає лише зменшення середньої результативності цих атак та штурмів, а не їх інтенсивності. Хоча й з самою результативністю дій противника також не все так добре. Захопив дві вулиці у селі, просунувся з однієї частини села в іншу, відбив пів посадки, знищив вогнем артилерії декілька спостережних пунктів й це все — щоденні «відомості за дії противника» на Покровському та Курахівському напрямках.

«Темп наступу, це, по суті, співвідношення фізичного просування військ на конкретній місцевості, до обраного, для такого роду оцінки, відрізку часу. У цьому відношенні, 2−3 тижні тому противник на Покровському напрямку, дійсно, просувався швидше й глибше за добу, — пише військовий оглядач. — Однак, це все зовсім не означає, що війська противника вже зупинились й не здатні далі наступати. Вони продовжують наступати і продовжують просуватись, хоча й не так швидко та глибоко, як це було раніше. Як на мене, певне зниження темпів його наступу обумовлене двома основними факторами — перегрупуванням його військ в зоні відповідальності УВ «Центр».

Разом з цим, за словами Машовця, ситуація із російським наступом виглядає на сьогоднішній час більшою мірою залежною не від самих російських військ, а від стану боєздатності українських військ. Зокрема йдеться про здатність успішно оборонятися на визначених рубежах та позиціях, в умовах переваги противника у цілому ряді покажчиків бойового потенціалу.

«Можливість проводити якісь контрнаступальні чи, навіть, наступальні дії, в рамках якоїсь „асиметричної стратегії“ ЗСУ, поза межами напрямків та операційних зон, де противник докладає основні свої зусилля, тут — не розглядається. Адже, очевидно, що цей „спосіб“ поки не працює, бо не зупиняє самого російського наступу, хоча й впливає на нього певним чином», — додав Машовець.