У Костянтинівці вже розпочався період, коли росіяни тиснуть одночасно з кількох флангів, намагаючись проникнути в місто.
Фото: Костянтин Рєуцький
Для того, аби заховатися, окупанти використовують здебільшого у будинки. Крім того, що це найбільш комфортне укриття, щоб пересидіти до підходу наступної групи, там значно легше закріпитися та не «світитися».
Для російських солдат будинки в межах Костянтинівки — єдиний варіант не замерзнути, оскільки вони рідко мають із собою щось для обігріву. Якщо бійцям Сил оборони НРК довозить і грілки. і окопні свічки, то окупанти мають лише мінімальний набір провізії та трохи води. Цього вистачає лише на кілька прийомів їжі. Нерідко стається, що коли всі запаси закінчуються — окупанти замерзають на смерть у полях, де пробують ховатися від морозів і дронів у покинутих бліндажах чи навіть вирвах російських бомб.
Якщо ж окупантам вдається добігти до забудови й проникнути в чийсь будинок, росіяни переодягаються в цивільний одяг. Зокрема, такі випадки помітив боєць з позивним «Лютий», який літає на FPV-дронах на околицях міста. Подекуди саме через такі переодягання окремі росіяни лишаються непоміченими тривалий час. Коли ж вони себе видають (формою чи поведінкою), їх доводиться звідти діставати або ліквідовувати в самій будівлі, розповідає військовий журналістам «Вчасно».
«Останнього росіянина, якого вдалося помітити й прибрати, я через його наряд і побачив. Уявіть: посадочка, город і будинок поруч, і між ними біжить щось у коричневій шубі. Я тому й завис, бо виглядало дивно. І коли побачив, що це тіло під шубою в руській формі - знищив. До того багато кого знаходив, хто ховався у будинках: вони подекуди накриваються куртками й сидять в шоломах, думаючи, що їх не помітять», — пригадує «Лютий».
Військовослужбовець каже, що часто окупанти ігнорують накази йти в штурм. Їх командири погрожують розстрілом, якщо ті не послухаються, але і ця «мотивація» не діє. Один із таких росіян потрапив у полон — його помітили бійці з підрозділу «Лютого», коли той фактично сам попросився бути захопленим. На той момент він був готовий померти від голоду чи скоїти самогубство, але не повертатися до «російських братів». Причина того, що його очікувала голодна смерть — через те, що російські командири дають по мінімуму провізії, аби вояки так «мотивувалися» рухатися вперед і захоплювати позиції Сил оборони, щоб знайти тепло, воду і їжу. Однак на Костянтинівському напрямку вони або вмирають дорогою до якоїсь точки, або ж відмовляються виконувати накази.
«Росіянин пішов з двома іншими — поставили завдання знайти наші позиції й доповісти. Дорогою двох забаранили, тільки цей зміг добігти до хати, від якої лишилася тільки одна кімната. Пожив там тиждень, а коли від холоду й голоду почав здихати — зрозумів, що треба кудись рухатись. До своїх побоявся, бо його відразу розвернуть назад. То він на снігу написав „Хочу в плен“. Ми його вивели, то він розказав, що якби не голод — у тій хаті й лишився б жити», — каже військовий.
Цивільних мешканців у Костянтинівці та її околицях досі багато, зауважує «Лютий». Це ускладнює роботу Сил оборони, оскільки доводиться ретельніше перевіряти місцевість і подекуди роздивлятися, чи біля будинку бігає не місцевий житель. Однак костянтинівці майже не виходять з підвалів чи будинків, майже не обігріваються. Більшість «перебіжок» — по воду або сніг: його вони топлять. Особливо це актуально для мешканців багатоповерхівок, в яких, очевидно, закінчується вода й доводиться для потреб користуватися тим, що дає погода.
На жаль, для Сил оборони зараз аналогічно тяжкий період на цьому напрямку. Логістика практично завмерла, оскільки будь-які дрони росіяни палять, щойно помічають. НРК, які ще кілька місяців тому допомагали в евакуації поранених і логістиці, майже не виїжджають. Окупанти їх б’ють як із повітря, так і «ждунами». Якщо з першого разу не змогли знищити робота — прилетить наступний дрон і доб'є його.
Морози не дають нашим бійцям розслабитись, а тому й виспатись. Зігрітися тими засобами, які хлопці беруть з собою на позиції, можна лише перші кілька діб. Усе стрімко закінчується. Тому левова частина усього, що постачається побратимам — це ліки та їжа, свічки, потім — БК. Вага посилки упродовж останніх 2−3 місяців збільшилася щонайменше на 3−4 кілограми, оскільки додалися й продукти, з яких можна приготувати щось гаряче поїсти.
«Лютий» пояснює, що тримати оборону в таких умовах дуже важко. Переохолодження — не дуже часте, але й не рідкісне явище. Тримати автомат і відстрілюватися з нього кілька хвилин поспіль буває фізично боляче, оскільки метал і мороз «сковують» моторику. Однак бійці тримаються.
«Я відслідковую, куди ми залітаємо, кого пролітаємо тією дорогою. За останні кілька тижнів усі позиції, про які було відомо, нашими й лишилися. Звісно, хлопці заховані, вони не „відсвічують“ на вулиці. Але по тих локаціях і особливостях місцевості я розумію, що вони не дають дійти до себе росіянам. Були випадки, що русаки проходили вглиб — це здебільшого вночі їм вдавалося. Вони забігали в будинки, там намагалися закріпитися. У них це не вийшло, вони всі ліквідовані. Чи можуть бути поодинокі, яких ми не помітили… Так. Але вони нічого не вдіють. Якщо до них дійдуть інші російські солдати — під час їх ліквідації ми помітимо й тих, хто туди забіг раніше. Тобто навіть якщо самі пі**ри себе не викривають і сидять тихо, то їх викривають їхні ж люди», — додає військовий.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!