Від початку повномасштабного вторгнення російські окупанти вбили щонайменше 98 медійників. Серед них є ті, хто зі зброєю стояли на захисті держави й ті, хто у тилу боровся за правду.
Сьогодні в Україні відзначають День пам’яті загиблих українських журналістів/ Колаж "Вчасно"
Сьогодні в Україні відзначають День пам’яті українських журналістів, котрі загинули, виконуючи свої професійні обов’язки. Він припадає щороку в третю п’ятницю вересня.
Ця пам’ятна дата встановлена у річницю після жорстокого вбивства українського журналіста, засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 16 вересня 2000 року.
Акції протесту проти зникнення та вбивства журналіста перетворилися у широкомасштабні протестні акції «Україна без Кучми». Майже через вісім років після зникнення журналіста, 15 березня 2008 року, Апеляційний суд Києва визнав винними у вбивстві Гонгадзе трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження і призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі. Втім, непокараними та неназваними досі залишаються замовники вбивства журналіста.
Георгій Гонгадзе / фото: УП
Нині професія журналіста лишається доволі небезпечною й вимагає відповідальності та часом стає цілим стилем життя. Справжній журналіст стоїть до кінця, відтак за правду іноді люди віддають життя.
Так, виконуючи свої професійні обов’язки, на початку 2000-х загинув журналіст зі Слов’янська Ігор Александров — директор телекомпанії «ТОР», телеведучий.
За даними Донецької ОВА, зухвалий напад на журналіста стався 3 липня 2001 року близько 7:45 ранку в холі телекомпанії. 7 липня від отриманих травм Ігор Александров помер у місцевій лікарні. Перед смертю він провів кілька ефірів з колишніми працівниками управління боротьби з організованою злочинністю.
Вони повідомили про замовні вбивства бізнесменів у Донецькій області та звинуватили владу і правоохоронні органи у зв’язках із кримінальними угрупованнями. Автор передачі обіцяв у наступних програмах оприлюднити імена причетних до вбивств. Але його смерть не дозволила це зробити.
Розслідування вбивства Александрова просувалося завдяки тиску громадськості. Через п’ять років після загибелі журналіста були засуджені організатори й виконавці злочину. Втім, як і у багатьох випадках, замовники не отримали покарання.
Ігор Александров / фото з відкритих джерел
Команда медіа «Вчасно» також втратила колегу через російську агресію. Наш журналіст Олександр Цахнів загинув 25 березня 2023 року, боронячи позиції на Бахмутському напрямку під час обстрілу військ рф. Олександр був одним із небагатьох медійників-розслідувачів у регіоні — він провів низку важливих розслідувань, завдяки яким люди дізнавалися правду про корупційні схеми чиновників, керівників комунальних та вугільних підприємств.
Його матеріали неодноразово допомагали попередити розтрату бюджетних коштів, а також ставали підставою для початку розслідувань і перевірок уповноваженими органами.
Успішні розслідування отримали високу оцінку міжнародних партнерів зі США та Європи. Завдяки статтям Олександра вони вірили, що в навіть в невеликих містах Донеччини є люди, які готові боротися за демократію і розвиток своїх міст.
Стати на захист України Саша добровільно вирішив на початку повномасштабного вторгнення. Приєднався до лав 37-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ і, обійнявши посаду стрільця-помічника гранатометника, вирушив на передову. На службі отримав позивний «Журналіст». Йому назавжди залишилося 37 років.
Наталія Харакоз загинула 29 березня 2022 року в підвалі свого, вже зруйнованого російськими ракетами будинку в Маріуполі. Вона була керівницею літературного клубу «Азовье», працювала журналісткою в місцевій газеті «Приазовский рабочий». Наталія Харакоз була першою в Маріуполі жінкою, яка стала членкинею Національного союзу письменників України.
Наталія Харакоз / фото з відкритих джерел
Через росіян перестало битися серце оператора маріупольського телеканалу «Сігма» Віктора Дєдова. Він загинув 11 березня 2022 року у Маріуполі. Йому було 52 роки, 27 з яких він віддав професії.
Зі спогадів дружини Віктора Наталії, з 10 на 11 березня в Маріуполі був дуже сильний обстріл. Віктор із дружиною та сином Олександром залишалися у своїй квартирі. Наталія вмовляла Віктора піти з квартири, але він відмовився, бо хотів лишитися вдома.
Після цієї розмови через 10 хвилин до квартири прилетів перший снаряд, незабаром і другий. Вже біля ліфта Наталія побачила, що Віктора немає поруч, а потім побачила його у коридорі - він лежав вбитий, була перебита сонна артерія.
Зайти до квартири було неможливо, навіть попри намагання розчистити завали. 16 березня Наталія із сином вимушено виїхали з міста. Згодом вона дізналася, що у квартиру вдалося зайти російським «визволителям». Вони винесли Віктора та 31 березня поховали як невідомого.
Від бомбардувань Маріуполя загинула викладачка журналістики Лілія Гумянова. Її життя обірвалося 19 березня 2022 року. Вона була керівницею юнкорівського обʼєднання, завідувачкою художнього відділу Лівобережного районного будинку дитячої та юнацької творчості, яку називали «мамою юних журналістів».
Секретар НСЖУ та президент Національного конкурсу шкільних медіа Гліб Головченко добре знав Лілію Гумянову як координатора шкільної газети при місцевому будинку творчості в Маріуполі.
«Вона з тих, хто за будь-яких обставин залишився б із людьми до останнього. Це величезна втрата для всієї нашої журналістики. Багато її випускників стали справжніми професіоналами. Пані Лілія свідомо займала принципову патріотичну позицію. Насправді таких видатних педагогів, які б любили свою справу, дітей, не так багато. Вона була однією з найкращих», — сказав Головченко.
Лілія Гумянова/ Фото з відкритих джерел
4 травня 2022 року на фронті загинув журналіст Олександр Махов. Йому було 36 років.
Олександр родом із Луганська, але тривалий час мешкав у Києві. У 2014 році він став воєнним кореспондентом, а згодом пішов служити, воював у складі 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади, яка брала участь у боях за Донбас. Майже сім місяців провів під Горлівкою на Донеччині. Після демобілізації повернувся в журналістику. Був воєнним кореспондентом телеканалу «Україна», працював на телеканалах «Дім», FREEДОМ.
Коли почалося повномасштабне вторгнення Олександр знову взяв зброю до рук і пішов добровольцем захищати Україну. Служив у складі Першого десантно-штурмового батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Його батальйон воював на Ізюмському напрямку Харківської області.
4 травня у селище Довгеньке, що на Харківщини увірвалась колона російської бронетехніки. Російські війська були зупинені, але під час відходу відкрили вогонь — Олександр отримав осколкове поранення, яке стало смертельним.
Після катувань окупантів 2 квітня 2022 року помер 78-річний письменник і журналіст, капітан І рангу у відставці Євген Баль. У його будинку в Мелекіному окупанти знайшли фотографії з українськими морпіхами. Це стало приводом для затримання колишнього військового 18 березня. Його забрали в один із підвалів у Мангуші, де кілька днів били та знущалися.
Страшно побитого літнього чоловіка кати відпустили через три дні знущань. Провели словами, що «не воюють з ветеранами радянського флоту». Після повернення додому Євген Баль ще встиг розповісти друзям і рідним, що сталося. Багатьох навіть підбадьорював — мовляв, живий, все буде добре. Але за кілька днів помер.
Євген Баль / Фото з відкритих джерел
За верифікованими даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, серед загиблих — 17 медійників і медійниць, які виконували професійні обов’язки; 9 медійників і медійниць — цивільних жертв; 72 представники й представниці ЗМІ, які мобілізувалися для захисту України у лавах Сил оборони України.
Пам’ятаймо та схиляємо голову перед кожним, хто віддав життя, аби боротися за Правду та Незалежність. Висловлюємо співчуття усім близьким загиблих колег та віримо, що усі причетні отримають належне покарання за скоєні ними злочини
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!