«Вже не можу згадати, як жила до цього»: історія 22-річної волонтерки зі Слов’янська

Роль волонтерів після повномасштабного російського вторгнення в нашу країну неможливо переоцінити. Ці люди, ризикуючи власним життям та здоров’ям, намагаються допомогти оточуючим. Серед них — 21-річна Марія Штерн зі Слов’янська, про яку розповідає портал Platfor.ma.

Дівчина розповідає, що у її життя війна прийшла у 2014 році — тоді їй було 13 років. Після звільнення Слов’янська від окупаційних військ 5 липня 2014-го Марія Штерн поїхала у табір до Києва. Вона зазначає, що її проукраїнська позиція остаточно сформувалася, коли у дорозі вона заворожено слухала історії людей, які були на Майдані Незалежності у столиці під час Революції Гідності.

Ще тоді в моє серце закарбувалась фраза: „Хто, як не я“

Волонтерити Марія Штерн почала у 2015 році, коли у Слов’янську відкрився молодіжний простір «Теплиця» й до міста приїхав будівельний табір «Будуємо Україну разом».

«Ще тоді в моє серце закарбувалась фраза, яку я почула під час табору. Ця фраза дуже проста: „Хто, як не я“. З того часу вона постійно зі мною, це як пам’ятка того, що кожен сам собі країна, і маючи свою зону відповідальності, разом ми можемо надати дуже багато допомоги. Тому, коли в моє місто вже вдруге прийшла війна, варіантів у мене не було. Я вже чітко розуміла, що та як потрібно робити», — розповідає Марія Штерн.

Коли почалася повномасштабна війна, однією із найбільших проблем для волонтерів стала логіка. Дівчина говорить, що у перші тижні вона вечорами плакала через те, що не може усім допомогти. Пізніше зрозуміла: перед нею стоять не виклики, а завдання, які треба виконувати. Марія Штерн розповідає, що приблизно за місяць після початку повномасштабного вторгнення їй подарували стареньку «Ладу», вона навчилася їздити і після цього допомагати людям стало набагато простіше.

«Дуже швидко у мене з’явилось багато задач: розвезти ліки у віддалені райони, гуманітарку, допомогти військовим, погодувати песиків, яких змушені були залишити господарі під час виїзду з міста», — розповідає волонтерка.

Також вона допомагала евакуювати людей. Марія Штерн ділиться історією, коли через 20 хвилин після того, як вона вивезла людей, у їх будинок прилетів ворожий снаряд.

Не можу виїхати у Дніпро і дивитись, як люди п’ють каву і відпочивають у ресторанах

Волонтерка каже, що попри всі складнощі та біль, який доводиться бачити кожного дня, вона вже звикла до такого життя й не уявляє себе без того, щоб допомагати оточуючим.

«Я вже не можу згадати, як жила до цього. І зараз розумію одне: якщо поїду за межі Донецької області, я не буду себе відчувати там нормально, хоч це і буде відносна безпека.

Не можу я виїхати у Дніпро і дивитись, як люди живуть нормальним життям, п’ють каву і відпочивають у ресторанах.

Просто від цієї праці тут, на місці, є велика користь, і я точно знаю, скільки людям ще потрібно допомоги», — зазначає Марія Штерн.

ФОТО: platfor. ma