«Хочу піти в розвідку і щось затрофеїти»: тракторист з Луганщини, який при окупантах насмілився крикнути «Слава Україні»

23-річний Віктор до повномасштабного вторгнення росії працював трактористом на рідній Луганщині. З приходом «руського міра» втратив і роботу і можливість спокійно жити з батьком і бабусею. Рідне селище потрапило в окупацію. Але війна прийшла до хлопця, коли йому було ще 13 років. Віктор мріє купити собі трактор, землю і працювати вдома, на Луганщині, розповідають у Другому Інтернаціональному Легіоні.

Юнак пів року після повномасштабного вторгнення прожив в окупації. Пригадує, що лишитися вцілілим поруч з російськими терористами — було надскладне завдання для кожного місцевого.

«Будь-яке слово за Україну — тебе забирають. І не факт, що потім повернешся. Мене кілька разів забирали. Якось відвезли в мєнтовку, побили ногами, почали перевіряти, де я служив строкову. Забрали, бо я співав „Ще не вмерла…“ і кричав „Слава Україні“ — на 9 травня. Відпустили тільки через декілька днів, бо знайомий допоміг», — пригадує Віктор.

У січні 2023-го хлопець вибрався з окупованої території через Білгородську область. Ішов лісом два кілометри та навіть допомагав нести сумки бабці, яка теж рятувалась від окупантів.

«У мене було з собою двісті рублів. Коли побачив український прапор, просто порвав їх і викинув», — згадує воїн.

Від знайомих Віктор дізнався про 2 Інтернаціональний легіон, а вже навесні 2023 року пройшов вишкіл і потрапив спочатку на Чернігівщину. Там став учасником вдалої вилазки на ворожу територію. Посміхається: про його групу навіть в інтернет-мережі писали.

«Нам пообіцяли: якщо когось затрьохсотить — терпіти. Мовляв, не покинуть. Трохи страшно було. Нам поставили задачу залягти й замаскуватися. Чекали довгенько, години дві. Я навіть відчув, що вирубаюся. Але дочекалися машину окупантів… Спочатку з гранатомета вдарили, потім автоматами добили», — пригадує доброволець.

Ще трохи новобранець побув у Сумській області й наполіг, щоб його швидше відправили додому — на Донбас. Восени вже воював під Лиманом.

«На позиціях від самого початку було кайфово. Тоді ще обстрілювали не так часто, як весною і літом 2024-го, коли наші укріплення просто розбирали. А восени 2023-го, як не прийдеш на позиції, то копаєш і будуєш. Чомусь запам’яталося, як картоплі з м’ясом насмажили на сковорідці. Такий запах смачний стояв — аж до підарів. Потім один заблукав і до нас прийшов. Я якраз на посту стояв. Дивлюся, коли прямо переді мною морда така здорова. Я розбудив Славіка, а той йому каже: „Братан, ходи сюда“. Думав, що свої, й спустився до нас у траншею», — пригадує луганчанин.

З потеплінням обстановка на фронті значно загострилася, збільшилася кількість скидів з безпілотників. Нині, каже хлопець, він уже чує їх навіть всупереч іншим звукам. Тож коли звук дрона з’являється на периферії - доводиться одразу ховатися.

«Я нещодавно тікав від FPV-шки, перестрибнув всі перешкоди, пірнув в укриття, але все одно оглушило. Добре, що нас відправили на відновлення. Вже сил ні в кого не було», — зізнається військовий.

Нині Віктор наголошує: у Легіоні для нього всі вже стали родиною. Навіть коли він був у відпустці в Києві- хотів скоріше повернутися й побачити побратимів.

«От у мене товариш є безбашений, який підлізає до пі**рів на відстань кількох метрів. Хотів би і я з ним полізти й щось затрофеїти. А ще у нас крутий комбат — я всім сказав, що без нього нікуди не піду», — додає військовослужбовець.