«Зубата перепона, в рядах яких — сотні тисяч відважних»: Донецька тероборона відзначає професійне свято

24 лютого 2022 року Донецька територіальна оборона стала «зубатою» перепоною для ворога, ставши на захист Донеччини уже через годину після повномасштабного вторгнення, а в деяких містах — уже за кілька хвилин після нього.

Фото: Донецька окрема бригада Сил територіальної оборони

1 жовтня в Україні відзначають День територіальної оборони. Сили, які відбивали ворожі атаки з перших хвилин вторгнення окупантів в Україну, і які лили кров та віддавали своє життя найпершими, боронячи свою Україну.

Бійці тероборони Донеччини зауважують: через те, наскільки місцева земля «розпалена» боями та кров’ю за попередні роки війни, донбаський нуль — не для всіх. І це потрібно розуміти та визнавати, що люди, які просто зараз воюють і самі прийшли на захист батьківщини — дуже сміливі воїн.

«Донбаський «нуль» — не для всіх. Я б навіть сказав, що для нього має бути не лише хороший фізичний стан, а й сильний моральний дух. Бо страшно всім, це нормальна реакція здорової людини на те, що тут відбувається. Але потрібна сила духу, щоб мислити адекватно й мати змогу ухвалювати якісь рішення, а не панікувати. Бо від тебе залежить не лише твоє життя, а й життя твого побратима.

Я ціную хлопців за те, які вони люди. Те, що вони прийшли на війну — це вже героїзм. Хоча для них — повсякдення, але для мене — героїзм. Бо кожна людина, яка захищає свою державу, прийшла у військкомат, взяла зброю й віддала у заставу за перемогу своє життя", — зауважує боєць Антон.

Фото: Донецька окрема бригада Сил територіальної оборони

Командир бригади Донецької ТрО Анатолій Вишневський пригадує, що на початку вторгнення, ще в перші години, у тероборону приходили навіть налякані жінки.

«Заплакані, налякані, з тремтячими руками, але вони казали: «Дайте нам зброю. Дайте нам щось, ми будемо служити». Питали, чим можуть допомогти, що їм робить, де отримувать зброю. Їм страшно, їх трусить, а вони стоять і хочуть захищати свої сім'ї.

У перші дні взагалі були такі черги в ТрО, що люди стояли на вулицях, чекали годинами, поки їх приймемо. Ми до двох годин ночі три дні поспіль з людьми говорили, брали в ТрО, бо вони постійно йшли, йшли і йшли — не закінчувалися. Чоловіки просто приходили запитати, чи видають зброю, чи йти захищати свої міста з тим, що самі знайдуть вдома", — пригадує командир бригади.

«Хлопці, а куди відтягуватись? За спинами дім». І всі стали як вкопані"

Маріуполець Андрій з позивним «Скала», боєць Донецької тероборони, пригадує: в перші дні та години вторгнення маріупольські бійці приймали перші бої з героїзмом. Дехто розумів, що це бої не на життя, а на смерть. Проте коли окупанти цілеспрямовано вбивали й цивільних. і військових — ніхто не здався і не втік.

«Перший бій бригадою ми прийняли на підступах до Маріуполя на Старокримському кладовищі. Я був відкомандирований у розвідгрупу нашого батальйону, а наших хлопців на той момент орки розбили. Треба було тих, хто залишився, вивести звідти. І коли ми туди зайшли — нас почали накривати з усього, що тільки в них було. Але нам вдалося витягнути всіх. Двоє хлопців, які були з нами, отримали поранення, але теж вийшли. Наша група дуже добре спрацювала. Але я пам’ятаю, що коли ми відходили з кладовища — я ще подумав: «Ми в повному кільці». Стало зрозуміло, що підмоги нам немає звідки чекати…

Уже в іншому бою, коли нас почали «розбирати» орки з усього. що в них було, хлопці почали трохи відтягуватись назад. А я коли прийшов — питаю: «Хлопці, а куди відтягуватись? За спинами дім». І всі стали як вкопані. Тоді у нас було двоє 200 хлопців, з десяток 300-х. Але ніхто не втік і не здався. Хоча коли ми підняли коптер, щоб продивитися посадку, де стояли орки — їх там було роти 1,5−2. А нас стояло 20 з хвостиком людей. І це вже не люди насправді. Після того, що зробили з нами росіяни — це машини, які готові вбивати просто тут і зараз. Жодного жалю від нас, тероборони Донеччини, противник не дочекається", — пригадує «Скала».

Фото: Донецька окрема бригада Сил територіальної оборони

Більшість бійців Донецької тероборони — добровольці, які були вже неодноразово поранені. Декому загрожувала ампутація, декому довелося з нею змиритися. Хтось втратив на війні око, але багато хлопців і дівчат втратили членів родини — дружин, дітей, батьків чи сестер із братами. Попри це вони стоять до останнього — тому що це їхня земля, на якій вони народжені. І коли постає питання, чи лишатися до останнього, чи відступати — військові готові проливати кров і ставати на смерть. Але не дати ворогу загарбати ще кілька метрів їхнього дому.

«Воювати складно. Але є маленький секрет, як не зійти з розуму: жити сьогоднішнім днем і не думати про завтра. Якщо заморочитись і згадувати все, то можна швидко зійти з ґлузду. Тому чим менше думаєш — тим краще. Зараз треба готуватися — фізично, тактично й морально. Треба розуміти, для чого ти тут, щоб себе мотивувати. Для мене найсильнішою мотивацією є сім'я — дружина й діти. І я не хочу, щоб мій Краматорськ перетворився на Бахмут чи Маріуполь у тому вигляді, в якому вони є зараз», — наголошує боєць Донецької тероборони Євгеній із позивним «Ведмідь».

Детальніше про Донецьку тероборону, її бійців та одні з найважчих боїв можна подивитися у документальному фільмі «Захищаємо своє», створеному Донецькою окремою бригадою Сил територіальної оборони за підтримки інформагентства «Вчасно».

Війна для бійців триває цілодобово. Навіть коли значно безпечніше заховатися і перечекати, навіть коли є така можливість — тероборонівці йдуть у бій і роблять героїчні вчинки. Жертвуючи собою, але рятуючи побратимів і донеччан за їхніми спинами.

«Під час одного з боїв побратимів, які сиділи в бліндажі, поховало живцем — укріплення потрощили прильоти, які не припинялися. Пам’ятаю. що після того. як стало зрозуміло, що сталося, один хлопець дуже сильно закричав — колоди, які були укріпленням, затисли йому шию. Щосекунди ґрунт просідає все сильніше — і від прильотів, і від тяжіння — і колоди все більше на шию тиснуть. Хлопець просто не міг рухатися. Але йому пощастило, що він був у касці - бо вона притримувала трохи одну колоду, не давала впасти… Фактично вона врятувала хлопцю життя. А інші хлопці, яких поховало в бліндажі, не могли ні допомогти йому, ні почати відкопуватись самостійно, бо все було занадто хитке. Вони бачили лише ногу цього хлопця й чули його крики… Повітря на цих 10 людей лишалося буквально на кілька хвилин. І найменше часу було в цього хлопця. І тому я побіг до них і почав відкопувати хлопців руками. Спершу — хлопця, чию шию затиснуло, потім — військового, якому привалило ногу колодою та мішками. Бій тривав і до, і під час, і після того, як усіх десятьох вдалося звільнити з пастки, в яку перетворився бліндаж. Там вирішували хвилини, якщо не секунди. Просто… Треба було рятувати. Ні про що інше не думав», — пригадує тероборонівець «Кінолог», краматорчанин Андрій.

За героїзм, який щодня проявляють хлопці, вони давно всі - герої. Але кожен із них після кожного бою може отримувати нагороди — проте це не те, за чим вони всі прийшли на війну. Головне, чого хочуть у Донецькій теробороні - щоб війна закінчилася перемогою України. І якнайшвидше. І після цього мріють частіше обіймати своїх коханих і рідних, які чекають їх вдома.

«До 24 лютого у всіх нас були свої прагнення та сподівання. Хтось ретельно спланував відпустку, хтось хотів освідчитись коханій людині, хтось очікував підвищення на роботі, а хтось — вже зробив замовлення у будівельному магазині і мріяв зробити ремонт або побудувати собі оселю. Проте всі ці мирні плани брутально зруйнували наші вимушені сусіди — росіяни. Ми розуміли, що без спротиву в нас та наших дітей не буде майбутнього. Тому люди, які ще вчора застосовували свої знання та навички у школах, лікарнях, медіасфері, торгівлі, промисловості, розважальній галузі та IT-секторі були вимушені кинути все те, що здобували роками наполегливої праці і вирішили переформатувати своє життя та пристосуватися до нових реалій.

Хтось знайшов застосування своїм знанням і на фронті, а хтось — здобув нові вміння, про які навіть не замислювався і не планував отримувати. Ми — бійці територіальної оборони і ми всі хочемо повернутись до цивільного життя. І здійснити ті мрії, які в нас вкрали російські військові злочинці. Але для цього треба їх вигнати з нашої землі. І поки цього не сталося — ми тут. Сильні, міцні, згуртовані", — зауважують бійці Донецької територіальної оборони на своїй сторінці у «Фейсбук».

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

Автор: Аліна Євич

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev