Автомобілі ДСНС Донеччини — одні з перших, хто приїжджає на місце обстрілів, ракетних ударів, до руїн поціленого будинку. Серед їхніх обов’язків — рятувати людей з-під завалів, допомагати вижити чи повідомляти трагічні звістки тим, хто за кілька метрів чекає, що їхню рідну людину дістануть неушкодженою. І паралельно — слідкувати за небом, бо вони для російських дронів — ласа ціль.
Російські терористи систематично обстрілюють рятувальників під час ліквідації пожеж та наслідків обстрілів, які на Донеччині відбуваються фактично щохвилини по лінії бойового зіткнення та у відносно тилових населених пунктах. Попри це працівники ДСНС щоденно виїжджають на вибухові локації в області, поглядаючи на небо — звідти в будь-який момент може пролунати звук підлітаючого дрона, інколи — без попереджувальної черги пострілів.
Віктор Корнієнко — один з рятувальників Донеччини, родом з Костянтинівки. Чоловік переконаний: той, хто вже обрав шлях порятунку людей, мусить іти ним до кінця. Навіть якщо на них полюють окупанти.
Чоловік працює водієм інженерного відділення з забезпечення робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у лавах ДСНС — із 2006 року. За час вторгнення рф в Україну нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», відомчою заохочувальною відзнакою МВС України — нагрудним знаком, медаллю «За оборону Торецька», орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком «Знак Пошани».
З початку повномасштабного вторгнення основним напрямком роботи Віктора стала евакуація цивільного населення. Разом із колегами він вивозив мешканців прифронтових міст та сіл із небезпечної зони, зокрема допомагав маломобільним людям, людям з інвалідністю та сім'ям із дітьми.
Фото: ДСНС Донецької області
«За час роботи було багато ситуацій. Нас і проклинали, і відмовлялися їхати, а нам доводилося вмовляти людей, бо ми знали — фронт уже зовсім поруч. Найбільше запам’ятався один випадок у Торецьку. Ми приїхали на евакуацію в один із районів міста, на дев’ятому поверсі жив дідусь без ніг. Я навіть не одразу зрозумів, бо він був у протезах. Ми пішки піднялися нагору, почали евакуацію. Я взяв його на руки й поніс вниз, а в цей час почався обстріл. Протези спадали, ми з ним ледь не впали зі сходів, а він каже: „Сину, залиш мене, я краще тут помру“. Але я відповів: „Ні, батьку, хоч ти без ніг, та все одно ми побіжимо разом“. Мені довелося винести його до машини, і разом із колегами довезли його до безпечного місця. Він тоді подякував, посміхнувся, був щасливий, що все ж вдалося вибратися живим», — пригадує рятувальник.
Віктор Корнієнко — батько двох дітей: 12-річного сина та 19-річної доньки. До останнього вони лишалися поруч з ним в Олександро-Калиновому, де жив рятувальник. Проте у вересні 2024 року він евакуював їх до більш безпечного регіону України. Зараз діти хоч і віддаль, проте пишаються татом та тим, що він робить для людей Донеччини.
Каріна Сачко, пожежна-рятувальниця Слов’янського загону, в лавах ДСНС з 2016 року. Коли вперше вирішила спробувати себе в цій роботі - пригадує, що було цікаво. Проте з часом прийшло усвідомлення, що від кожної її дії залежить не одне життя. А в умовах обстрілів та масових надзвичайних ситуацій рахунок йде на десятки життів — і колег, і цивільних. Нині під час виїзду чергового караулу вона відповідає за збір та обробку інформації. Відстежує загрози повторних обстрілів та оцінює ситуацію, отримує і передає інформацію щодо надзвичайних подій. Завдяки її роботі забезпечується ефективна, швидка та злагоджена робота чергового караулу, що дозволяє рятувальникам максимально оперативно реагувати на будь-які загрози.
Каріна пропускає крізь себе кожен виклик, що надходить до підрозділу. Вона хвилюється за кожного рятувальника, який виїжджає на виклики, та за людей, що опинилися в епіцентрі надзвичайних подій. Кожне повідомлення про біду чи загрозу вона сприймає як особисту відповідальність, адже від її швидких рішень залежить чиєсь життя.
Фото: ДСНС Донецької області
«Влітку 2024 року стався масований обстріл міста Слов’янськ — у вогні опинилося понад 60 будинків. Працювало понад 25 пожежних машин, на допомогу приїжджали надзвичайники з інших гарнізонів. Нашим рятувальникам потрібна була підтримка, адже паралельно хлопці евакуйовували людей під постійною загрозою повторних ударів та детонації боєприпасів», — пригадує жінка.
З початку повномасштабного вторгнення рятувальниця залишалася на своєму посту, продовжуючи нести службу навіть у найскладніших умовах. Згодом, щоб захистити своїх дітей, евакуювалася до Дніпропетровської області, а вже в липні 2023 року повернулася на Донеччину, щоб надалі допомагати людям.
У жінки є 16-річний син і 13-річна донька, які навчаються в школі. Чоловік Каріни Сачко також служить у лавах ДСНС, працюючи водієм у 38-й ДПРЧ. Разом вони — сімейний підряд, об'єднаний спільною справою допомоги людям.
Роман Дичко, пожежний-рятувальник 41 державної пожежно-рятувальної частини в Костянтинівці, з селища Зоря Краматорського району. У лавах ДСНС — з 2015. За роки служби нагороджений нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації», відзнакою Президента України «За оборону України», Почесним нагрудним знаком Міністерства оборони України «За особливу службу» III ступеня та нагрудним знаком «За відвагу в службі».
У Романа є дружина та маленька донька. Спочатку вони евакуювалися до Києва, а нещодавно переїхали до Львівської області. Донечка дуже сумує за татом і дуже чекає кожної зустрічі з ним, щоб провести час разом. Дружина також переживає розлуку, але розуміє важливість його служби та підтримує чоловіка у роботі.
Один з найважчих днів на службі Романа Дичка припав на 2025 рік. Тоді, 12 березня, Костянтинівка вчергове зазнала потужного обстрілу. Під час чергування його підрозділ отримав повідомлення про пожежу в п’ятиповерховому будинку. Коли прибули за адресою й почали гасити пожежу — відбувся повторний удар. Всього за кілометр від них ракета влучила у дев’ятиповерховий будинок. Вибух був настільки потужний, що навіть п’ятиповерхівка, де працювала команда Романа, затремтіла. Коли пожежу затушили — відразу ж побігли на допомогу колегам у дев’ятиповерхівку.
Фото: ДСНС Донецької області
«Горіли квартири з четвертого по п’ятий поверх, балкони палали, у вікнах люди махали руками й кричали: „Допоможіть! Ми не можемо вийти!“. Сходи в під'їзді були завалені, тому евакуацію доводилося проводити за допомогою автодрабини. Людей знімали прямо з вікон, а пожежу намагалися стримати, аби вона не поширювалася далі. Полум’я вже діставалося сьомого поверху, а на дев’ятому чоловік благав врятувати його. Нам вдалося», — розповідає рятувальник.
Відразу ж після повернення з цього обстрілу та пожежі підрозділ отримав нове повідомлення: під завалами дев’ятиповерхівки перебувають люди.
«Коли ми приїхали, на дев’ятому поверсі почули дивний шум — це була музика з USB-колонки, яка ще працювала, і разом із цим — слабкий голос: „Будь ласка, допоможіть…“ Квартира була повністю завалена цеглою та плитами. Ми руками розбирали камінь за каменем. Нарешті знайшли чоловіка — він ледве дихав, увесь у пилюці й крові. „Врятуйте мою дружину…“ — прошепотів він. Його ноги були затиснуті тумбочкою й плитами. Ми ломом і сокирою розламували меблі, щоб визволити його. Транспортувати його вниз по автодрабині було неможливо через травму ніг. Ми розчистили прохід через дах і сусідній під'їзд, і лише так змогли передати його медикам», — пригадує Роман.
Роман із колегами-рятувальниками
Фото: ДСНС Донецької області
Коли чоловіка передали медикам — повернулися по його дружину. Та благала про допомогу й уже не могла дихати, також будучи приваленою завалами будинку.
«Ноги жінки були затиснуті уламками, вона пролежала так понад 10 годин, борючись за життя. Ми розбирали завали довго. Вона лежала на дивані, коли пролунав вибух і її засипало. Жінка намагалась власноруч розчистити простір біля себе і розбите скло різало її руки, тож ми одягали на неї свої краги, щоб не травмувати ще більше. Майже добу вона провела під завалами, нарешті її визволили, транспортували через сусідній під'їзд та передали медикам.
Їхня історія — диво серед руїн. І все могло б закінчитися інакше, якби не той звук колонки, яку вмикав чоловік, аби їх почули та врятували. Того дня, серед попелу, вибухів і руїн, ми зрозуміли: навіть у найстрашніших умовах боротьби є місце перемозі. І кожне врятоване життя — це наша перемога", — переконаний рятувальник.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!