«На війні боятись правильно. Головне — переступити своє „боюсь“ та йти далі»: офіцер Донецької бригади ТрО

Командир одного з підрозділів Краматорського батальйону Донецької окремої бригади Сил територіальної оборони з позивним «Танкіст» до військкомату прийшов минулого року у свій день народження — за рік до 60-річного ювілею. Згадує: з собою не мав навіть зубної щітки, але не пішов звідти, поки його не зарахували. Так потрапив до ТрО.

Перше бойове зіткнення трапилось під час звільнення Лимана. «Танкіст» розповідає: йшов з одним із бійців в авангарді, поки не натрапили на ворожі кулемети, тоді ж почали працювати й російські снайпери. Довелося вступити в перестрілку і ближній бій. Після цього вдалося зайняти позицію в лісі.

«Намагалися вирити окопні ями черпаками, каструлями, тим, що встигли схопити, коли йшли туди, тим, що було під рукою», — ділиться «Танкіст». Додає: тримали оборону повністю мокрі, за температури у чотири градуси тепла. Але через адреналін не було навіть нежиті. Попри важкі обстріли, продовжували вичавлювати росіян з лісів — щодня просувалися на близько 100 метрів і знову окопувались.

А по звільненню Лимана після лише двох днів відпочинку вирушили на Луганський напрямок. Та, за словами «Танкіста», насправді було важко, коли його, тоді ще командира взводу, скерували посилити один з батальйонів. Згадує, що тоді почув таку фразу: «Не переживайте, ми намагалися, комроти загинув, тепер це ваша задача». Дев’ять діб під дощем його рота штурмувала позиції окупантів у посадках — під постійними обстрілами, просуваючись крізь наставлені росіянами міни та розтяжки. І навіть змогла врятувати сусідню роту, яку під час наступу загарбники накрили щільним мінометним вогнем.

Згадує офіцер і бої під Площанкою. Ділиться: там ворог облаштував дійсно потужну лінію оборони й довелося півтора місяця стояти в посадці метрів 15 завширшки. «Та й посадки як такої не було вже — лише пеньки по пояс. В туалет ходили лежачи, окопи — теж аби лише лежати». Свій єдиний спальник «Танкіст» віддав, аби евакуювати поранених, через це застудив нирки. Але й побратими цінували свого командира. Одного разу, коли той раптово вийшов на вогневий контакт з ворогом на відстані 50 метрів, бійці стали прикривати його без команди. «Кричать: „Командир виходь!“ Сил в мене вже було мало, падав на гілки, вже стояв спиною до противника і запам’ятав, як гілки зрізані кулями падали — бац, бац, бац».

Він наголошує, що для підтримки бойового духу та злагодження у підрозділі командир має надавати своїм бійцям приклад. «Я принципово обходжу позиції, аби побачити своїх солдатів, а вони побачили мене. Хоча б просто перевірити. Щоправда, інколи і беру участь у боях разом з ними. Аби тобі довіряли, в тебе не має бути вірогідність вижити більше, ніж у них».

Перемогу України «Танкіст» бачить лише у повному відході окупантів з нашої землі — без жодних поступок агресору. «Обов'язково переможемо. Лише сподіваюсь, наші люди тепер не забудуть, що в них є армія».