Допоки людину не визнають полоненою, він чи вона перебуває у статусі «зниклого безвісти». І в цей період росіян можуть катувати та знущатися з них будь-як, оскільки фактично не несуть відповідальності за їх життя.
Фото тематичне
На сьогодні у Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, перебуває 51 тисяча українців. Ця цифра — лише частина від реальної, оскільки в реєстр вносять лише тих людей, за фактом зникнення яких порушили кримінальну справу. Та ще гірше — що значну кількість людей із цього переліку окупанти утримують, свідомо не підтверджуючи їх полон. І весь цей час невідомості для рідних людей катують і змушують переживати пекло.
Нині серед 51 тисячі зниклих безвісти — військовослужбовці та цивільні: дорослі й діти. Серед них — і ті, місцезнаходження яких відомо та підтверджено багатьма свідками, каже Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених та зниклих безвісти МІПЛ і юристка. Однак ця цифра не є бодай близькою до реальності, а ґрунтується винятково на тих даних, які містяться у Єдиному реєстрі.
Проблема неточності цифр була й лишається через те, що не всі родичі можуть подати заяву, — якщо родичі загинули або зникла безвісти людина їх не мала, якщо рідні цієї особи проживають на тимчасово окупованих територіях і не можуть подати заяву до поліції абощо.
«На сьогодні вже не тільки родичі, а й військові частини подають заяви про зниклих безвісти військовослужбовців. Особливо ті підрозділи, які підпорядковані МВС, щоб ця інформація не загубилася й кожна інформація була в обліку. І якщо порівняти роботу реєстру торік і станом на зараз, то на тепер він працює справно, родини отримують витяги, які є офіційним підтвердженням набуття статусу «зниклого безвісти», — пояснює Олена Бєлячкова.
Фото тематичне
Тетяна Гойдик, сестра Олега Гурка, зниклого безвісти військовослужбовця 95 ОДШБр, додає: досі для рідних зниклих безвісти болісний компонент — це спілкування з військовими частинами та органами, відповідальними за комунікацію з цими категоріями населення.
Зокрема, самій Тетяні повідомили, що її брат, який зник після штурму, «скоріш за все, мертвий». Жінка зауважує: якби це почула їхня мама — є вірогідність, що вона б цих слів не пережила.
«Коли я зателефонувала у військову частину — слава богу, це була я, а не моя мама, — і на моє питання, що з моїм братом, я почула: „скоріш за все, загинув“. Мою реакцію на відповідь, думаю, ви розумієте. Але добре, що мій внутрішній тумблер перемкнувся з „родички“ на „адвокатку“. І я сказала, щоб наступного разу, коли телефонуватимуть з приводу мого брата, такої відповіді нікому не казали. І людина, яка відповідає за комунікацію. запитує: „А як говорити?“… Кажу: так, у якому статусі він і значиться — тобто зниклий безвісти. А я розуміла, що моя мама може ще після мене зателефонувати й запитати за свого сина. І для кожної матері така фраза може стати останньою в її житті», — пригадує жінка.
Тетяна розповідає, як сестра загиблого Героя сказала, що у неї ситуація простіша, аніж її - оскільки у неї є хоча б місце прийти та оплакати брата. І вона знає, що справді з ним сталося.
Водночас Тетяна Гойдик, сестра зниклого безвісти воїна, зауважує: уже відбувалися випадки, коли навіть після ДНК-тесту (який нібито співпав із загиблим воїном) захисник повертався додому. І це ще один момент: чи будуть готові рідні пробачити собі, що поховали кохану чи рідну людину? Скоріш за все, ні.
«Статус „безвісти зниклий“ — він жахливіший, ніж статус „військовополонений“. З цим погоджуються навіть мої друзі, у яких є рідні люди в полоні. Бо „безвісти зниклий“ — це статус невизначеної втрати. Що це таке? Це втрата, яку не можна пережити. Це статус, з яким ти не перестаєш жити кожної секунди», — розповідає Тетяна Гойдик.
Софія, донька військовослужбовця Андрія з позивним «Тимошка», безвісти зниклого ще влітку 2023 року, додає у розмові з журналістами «Вчасно»: окупанти маніпулюють можливістю підтверджувати військових. Зміна статусу невідомого захопленого на офіційного полоненого — процес, який надалі (зокрема, й за міжнародними конвенціями) має обмежувати їх у правах. Особливо «болісно» такі рамки сприймають росіяни в тюрмах-катівнях на територіях глибинок у рф. Тож момент підтвердження воїнів інколи тягнеться роками, — допоки полонений не перестане бути «цікавим» для тортур.
«Батько зник на бахмутському напрямку під час штурму позицій ворога. Це мала бути „вилазка“ на кілька годин, як завжди, після якої він звично мав зателефонувати й сказати, що живий і любить нас із мамою. Але він того дня не зателефонував. Наступного ще, через три дні дзвінка не було. Ми почали телефонувати його побратимам — і тільки один визнав, що батько вже зі штурму не повернувся, а загалом тоді зникло шестеро військових, які були з ними. Що з ними стало — на той момент було невідомо, але на позиції було більше окупантів, ніж очікували командири, і вони штурм відбили. У побратима, з яким ми розмовляли, була версія, що усіх взяли у полон, але вона не була нічим підтверджена. І у військовій частині нам взагалі заявили, що ситуацію ще треба „з'ясовувати“ — мовляв, там були й такі, хто міг зважитися на СЗЧ або „підбити“ на це всіх інших. Про нашого батька такого не казали, але сам тон — це була нібито підозра», — розповідає дівчина.
Після того її батька таки оголосили зниклим безвісти. Пів року його не було у жодних списках. офіційні організації, які мали бути безпековими, також мовчали — казали, що за такий тривалий час, скоріш за все, доля її батька відома, натякаючи на смерть. Проте взимку 2024 року Софія випадково побачила знайоме обличчя на сепаратистських каналах. У дописі йшлося про те, що «обмінний фонд» утримують в одній з тюрем рф, без конкретної локації.
Фото тематичне
З дописом родина звернулася до ООН та «Червоного хреста», проте там їм відмовили у пропозиції змінити статус Андрія — буцімто фото могло бути архівним, невідомого терміну давності. Ситуація зрештою змінилася — але тільки після того, як з полону звільнили чоловіка, який сидів в одній камері з «Тимошком».
«Військовий, якого звільнили в межах одного з обмінів полоненими, розповів нам про батька — тато йому назвав нашу адресу, він нас знайшов. З’ясувалося, що вони разом сиділи вже кілька місяців. Тата регулярно забирали на допити, били током, просто били всім, що потрапляло під руку. І тільки після того, як те фото з’явилося в телеграм-каналі, його „оформили“ у тюрмі. Після цього жорстокі допити припинилися. Але підтвердити батька так само неможливо — принаймні поки рф сама не подасть батька у списках, що він живий і його утримують», — розповідає дівчина.
Нині механізму «доведення» того, що військовий живий і в полоні, лише зі слів співкамерників чи свідків, немає - до останнього країна-терорист може брехати, що такої людини немає серед полонених. І допоки жодних офіційних документів на неї не заводять — доти у наглядачів і розв’язані руки щодо катування ув’язнених. Оскільки лише після визнання людини полоненою її стан чи просто наявність можуть перевірити.
На сьогодні озвучити цифри, скільки саме зникло безвісти дітей або дорослих цивільних, або ж військовослужбовців — неможливо, каже Валентина Акуленко, начальниця відділу Секретаріату Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Проте досі значну частину інформації про своїх рідних — тих, які зникли безвісти чи у полоні, — знаходять їхні родичі, які постійно моніторять та знаходять бодай якісь дані.
Валентина Акуленко додає: особливу увагу Секретаріат приділяє вивезеним дітям, — під виглядом інтернатів, дитячих будинків тощо. Однак знайти місцеперебування дитини, її статус абощо — вкрай складно. Зокрема й тому, що росіяни змінюють їхні імена та прізвища, аби ускладнити їхній пошук та повернення в Україну.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!