У перші дні повномасштабної війни сім'я Дімітрових ховалася з дітьми у підвалі, в холоді й в страху. Коли ракети вже почали літати над будинком, вирішили, що треба будь-що вивозити дітей, згадує перші дні війни краматорчанка Вероніка.
Зібрали речі, пішки дісталися вокзалу і сіли на евакуаційний потяг. 8 людей на двомісне купе, дві доби в дорозі – так розпочалася довга мандрівка багатодітної родини в невідоме. Так вони приїхали в Ужгород.
«На вокзалі нас зустріли волонтери, нагодували, вручили дітям купу іграшок. У Центрі гуманітарної допомоги «Совине гніздо» нас оформили й поселили в одну з ужгородських шкіл», – розповідає Вероніка.
На базі шостої школи в Ужгороді родина Дімітрових з дітьми жила 2 тижні – ночували в класах на матрацах, харчувалися у столовій за талонами. Врешті, отримали пропозицію від волонтерів ГО «Щасливі діти» про можливість евакуюватися до Словаччини в рамках проєкту «Татри допомагають Україні». Вероніка каже, що вони з чоловіком довго вагалися, все ж це шлях у невідомість. Але, зважаючи на потреби дітей у нормальному побуті, вирішили їхати.
Перетнувши кордон, вони потрапили у невеличке село Ченгов Кошицького краю, де всю багатодітну родину поселили у будинку гостинного господаря Езофа.
«Езоф показав нам, де ми будемо жити, будинок був такий гарний і затишний! Там ми гуляли горами, бачили водоспади, а головне – діти не чули цих страшних сирен і вибухів,» – каже жінка.
Після двох тижнів перебування у Ченгові, родину Дімітрових переселили вже у Попрад, де вони живуть у будинку з господарями й понині. Батько сімейства влаштувався на роботу, старші дівчатка – допомагають мамі по господарству, поки найменший 8-річний хлопчик грає у футбол та бавиться у дворі на батуті.
А ще Дімітрови всі разом доглядають за власноруч висадженим городом та квітником, який облаштували за згоди господарів будинку.
Родина підтримує зв’язок з іншими біженцями – і за кордоном, і в Україні. І не полишають надію, що незабаром таки зможуть повернутися на Батьківщину.
«Діти не забувають про рідне місто. Питають, чи ми ще повернемося додому. Я їм завжди кажу, що коли війна скінчиться, ми обов’язково повернемося. Ми дуже хочемо вірити, що наш будинок вціліє, і нам буде куди повертатися. А поки зі вдячністю до всіх добрих людей, які нам допомогли, облаштовуємо свій побут тут», – розповіла Вероніка Дімітрова.
«Татри допомагають Україні» — спільний словацько-український проєкт, який реалізує ГО “Щасливі діти” за підтримки фонду «Donio n. f.». Команда проєкту допомагає охочим виїхати до Словаччини. Консультує, допомагає з прихистком в Ужгороді людям, які не мають де зупинитися, щоб відпочити з дороги аби вирушати далі. У співпраці зі словацькими колегами, волонтери координаційного центру обробляють заявки, шукають доступне для людей житло, координують дії груп, надають інструкції й допомагають з трансфером. Крім того, ужгородська команда закуповує продуктові набори й роздає потребуючим.
Для виїзду до Словаччини реєстрація тут: https://forms.gle/Y2RVnj8J79CcJVHo9
За інформацією ГО «Щасливі діти»
Фото: ГО «Щасливі діти»