Донеччани за 9 років окупації «першої лінії» міст і понад рік після повномасштабного вторгнення, під владою рф, вже звикли бути в епіцентрі бідності та руїн.
Фото з відкритих джерел
Найперше, до чого довелося звикати донеччанам та луганчанам — що насамперед «облизувати» починають… старше покоління — тих, хто виріс у союзі й кликав росію до поновлення «срср». Молодь же (віком до 40 років) категорично до такого не звикла. Тому місцеві російські охоронці та псевдополіцейські з усією неповагою ставлять таких «на місце».
Від самого початку вторгнення росіяни почали анонсувати, що відтепер настала нова ера в житті людей, які мешкають на окупованих територіях. За їх обіцянками, державники отримуватимуть ледь не мільйони, і найбільше платитимуть освітянам, лікарям і будівельникам. Однак і дев’ятий рік поспіль з моменту захоплення частини Донбасу, і за рік від повномасштабного вторгнення ця теза звучить як пустий звук. Все тому, що якраз ці категорії і лишаються взагалі без зарплати.
«Я працюю у Талаківській школі. Нам 2,5 місяці немає зарплати. І нічого зрозумілого нам не кажуть. Обіцяють кожен місяць, що буде наприкінці (на початку місяця, дивлячись коли йдеться), і це триває вже не один день. За цю тему директору нічого не можна говорити, це табу — всі мовчать, і він мовчить. А у нас діти, які хочуть їсти, та й ми святим духом не харчуємось. Обсяги роботи не зменшуються, а лише зростають. Моєму обуренню немає меж. Ми ж не волонтери, безкоштовно працювати! Хоч би пайки якісь давали, щоб якось виживати. У мене чоловіка немає, додаткових заробітків немає теж, вся в боргах, які треба чимось віддавати.
Наскільки ми знаємо, така проблема ще у двох шкіл нашої області - Старокримській та Сартанській 8-ій. Хотілося б все ж якось вирішити це питання. Як нам жити?" - обурюється місцева освітянка Ольга в розмові з журналістами «Вчасно». Що вона викладає в школі - жінка не розповідає, проте додає, що за день «через неї проходить» понад 100 дітей. Натомість дяки — нуль: і в ментальному сенсі, і в аспекті отримання грошей.
Не краща ситуація і в лікарнях — як місцевого, так і обласного значення. Однак там принцип розподілу грошей дещо інший: місцеве керівництво — так звані «царьки», які не лише вчасно отримують гроші, а й забирають собі частину премії підлеглих. Така собі «рівність по-російськи», про яку готові розповісти лише в місцевих чатах — наживо дуже бояться «наслідків», які влаштують ті самі «царьки».
«Лікарня імені Гусака у Донецьку. Приїхала перевірка. Медперсонал думав, що будуть щось перевіряти й зарплати заодно виплатять. А від знайомих „вище“ з’ясувалося, що вся та перевірка — то місцеві, „куплені“. Ми дзвонили в міністерство, там сказали, що все профінансовано. Виявляється, професори отримали хороші премії, а простому люду не вистачило. В закладі коїться щось незрозуміле… Новий в.о. Антонюк годує обіцянками, мов, „чекайте на кінець травня“, хоча мали отримати вже по два аванси та дві зарплати. Середньому персоналу чекати на кінець травня, тільки якого року? Як жити, навіщо жити?» — скаржаться медики в донецьких чатах.
Аналогічна ситуація і в Горлівці. Однак там обіцяних грошей уже кілька місяців навіть не бачили ті, хто лікує поранених окупантів.
Скриншот із місцевого чату
У Маріуполі, який росія захопила рік тому, обіцяючи всім рівні права, весь цей час триває навіть не прихована «денацифікація». Дітям буквально у кожному класі (навіть у початковій школі) розповідають про страшних «нацистів» і навіть проводять тести, як інформація «заходить».
«У Маріупольських навчальних закладах студентів змушують проходити неанонімний тест на політичну тему, вписують дані та садять за одиночний комп’ютер, у тестах просять відповісти, як ви ставитеся до рашки, чи відчуваєте ви полегшення, коли слухаєте російський гімн тощо. Лайно. Єдине, що я встигла сфоткати — це розділ тесту, тому що в кімнаті перебуває ще й викладач», — розповідає місцева дівчинка, акцентуючи на пунктах про «нацистів». Місцеві додають: такі самі тести вже пройшли студенти 1 в Горлівці, і в Донецьку, навіть у Сєверодонецьку.
Фото маріупольської студентки
Цікава історія і з так званими російськими державними медичними закладами. Студентам росіяни обіцяли ледь не найвищу кваліфікацію лікарів, натомість ті навіть не мають права працювати за спеціальністю, на якій навчалися.
«Застерігаю студентів — не йдіть у медичний університет в Донецьку. Ми не так давно перейшли на російські стандарти, тепер студентам треба вивчити нові російські програми для акредитації за кілька місяців, хоч мали вчити це 6 років. Але головне — тепер у медичному розподілу на лікарів немає, фахівці з цим дипломом цього року не можуть піти працювати лікарями, лише дільничним (освіта у 6 років дозволяє лише одну спеціальність). Цей диплом — просто папірець.
Щоб піти працювати вузькопрофільним лікарем, потрібно пройти ординатуру (оскільки інтернатури вже немає). Місць на ординатуру з розряду 50 місць на 500 випускників (контракту немає, а у рф він коштує пів мільйона за 2 роки). І ці роки зарплату вам платять приблизно 10 тисяч рублів. Тобто батьки повинні утримувати нас 8 років, або ми повинні працювати ще й ночами.
Виходить, ти вчишся… і йдеш робити нігтики, бо зарплата лікаря — 16 тисяч. Де студенту в днр взяти 500 тисяч на орду у рф? Шкода витрачених років. Справа не у спеціальності, а в тому, що це не виправдовує працю та сили. І те, що нам обіцяли у ВНЗ — це невиправдані очікування", — обурюються донецькі студенти.
Одне з обіцяного «по-російськи хорошого» стосувалося й надання держпослуг. Від перших днів окупації з усіх рупорів лунали обіцянки видати всім гроші, допомогу та картки. Той самий «перший день покращення» триває й досі, але тепер. окрім як бійок за документи. доводиться ледь не з кулаками вибивати чергу у… бабусь. Тому що росіяни «возвеличують» насамперед їх — як тих, хто в більшості жив за часів, коли «руський мір» був поширений на території всієї срср.
«У мене однорічна дитина, яку залишити нема з ким. Приходжу за виплатами вже втретє, вже й записувалася, але прийшовши туди в черговий раз, бабусі, які там сидять і вдень, і вночі, сказали, що у них вже інший список. Що там потрібно щодня ходити відзначатись, а це нереально. Охоронець банку повністю підтримує бабусь і не пропускає без черги! Просила покликати завідуючу, в цьому він теж відмовив! Пропускав лише з інвалідністю 1-ї групи.
В результаті почався дощ, він просто розвернувся і зайшов усередину банку, і зачинив перед нами двері. Коли настав час видавати талончики, він від мене відвернувся і почав роздавати бабусям! А мені сказав, що вони тут ночують і їм потрібніше. На зауваження, що у нас комендантська година й бути на вулиці раніше 5 ранку не можна, він сказав, що поліцейський, і його все влаштовує", — розповідає мешканка Маріуполя Оксана.
Така ситуація — у всіх банках міста: маріупольські бабці займають чергу й ночують фактично на місці (інколи — у приміщенні банку, з дозволу охоронців).
«Біля Висоцького черга — звечора. Прийшла на банкомат у районі 14-ї, у жінки цікавлюся, з якого часу черга, на що отримала відповідь: черга з вчорашнього вечора, а вона за списком 34 й досі до оператора не потрапила», — підтверджує Тетяна, мешканка Маріуполя.
Олександру, маріупольцю охоронець же порадив їхати в Новоазовськ — сказав, що тут ніякого сенсу не буде, і ні документів, ні виплат той не отримує. Хоча в Новоазовську ситуація не краща — і ті, хто туди їде, повертаються так само ні з чим.
В окупованих містах — безлад. Це відверто визнають навіть ті, хто волав про те, що росія прийде й «порядок наведе». Щоправда, такі порядки їх не влаштовують — тож тепер місцеві «облизуються» на український рівень послуг… і жаліються, чому це українці можуть отримувати «нормальні якісні послуги», а вони від такого рівня «ізольовані».
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!