З якими проблемами стикалися хворі на коронавірус жителі Донеччини, та в яких умовах доводиться працювати медикам регіону?

Ілюстративне фото: www.newsit.gr
Ілюстративне фото: www.newsit.gr

Як і по всій Україні, пандемія коронавірусу не вщухає і в Донецькій області. З весни минулого року понад 42 тисячі жителів регіону підхопили вірус. 35 тисяч з них змогли побороти захворювання. Понад 700 людей, на жаль, померли через викликані ковідом ускладнення. Які ж реалії протидії та лікування хвороби у прифронтовому регіоні — читайте у матеріалі спецпроєкту «Змінити Донеччину» інформаційного агентства «Вчасно».

Як це — перехворіти на коронавірус на Донеччині

«Ти ж вагітна, тобі все одно нічого приймати не можна»

Юлія лікувалася від коронавірусу у Лимані. Підозрює, що заразилася на роботі, адже з симптомами, характерними для COVID, на лікарняний до цього потрапила її колега.

«Відпрацювала я десь тиждень після того, як захворіла колега. І у вихідні в мене погіршилося самопочуття. З’явилася температура 37,1, почався нежить, відчувала слабкість. У понеділок вранці я одразу пішла до сімейної лікарки, бо я при надії, розумію, що потрібно одразу звернутися за допомогою», — каже жінка.

Юлія розповіла докторці про свої симптоми. Та виписала їй «Лаферобіон» (противірусний препарат — ред.), таблетки від болю в горлі та вітаміни.

Ілюстративне фото: www.freepik.com

«Посеред тижня я перестала відчувати запахи та смаки. Одразу ж зателефонувала докторці та повідомила про це, на що отримала відповідь: „Ну ти ж вагітна, тобі все одно нічого приймати не можна, пшикай далі „Лаферобіон“ та смокчи таблетки від горла“. Дякувати Богу, що в мене самопочуття не погіршувалося», — розповідає вона.

Слідом за Юлією захворів її чоловік. У нього вірус проявився кашлем. Він звернувся за медичною допомогою до тієї ж сімейної лікарки. «Вона не дала жодного направлення, виписала ліків та антибіотиків на півтори тисячі. Чоловік сам випросив направлення на рентген, виявили легкий бронхіт. Кожні три дні його ганяли на прийом, і він з бронхітом сидів у холодному коридорі, чекав, щоб зайти по живій черзі», — ділиться Юлія.

Ніхто не пропонував ні їй, ні чоловікові здати тест на коронавірус. Вже після одужання Юлія здавала тест на антитіла до COVID. Результат виявився позитивним.

«Нам пощастило з сімейною лікаркою»

Ганна — медпрацівниця зі Слов'янська. Приводом для занепокоєння в їхній родині стала висока температура у чоловіка. «У неділю ми зателефонували сімейній лікарці Олені Сергіївні Крамаренко та повідомили про симптоми. Хочу відмітити її роботу. Попри те, що був вихідний, вона відповіла на дзвінок, усе розповіла, пояснила. І вже в понеділок вранці до нас приїхала мобільна бригада, брала ПЦР-тест. Усе безкоштовно», — розповідає Ганна.

На момент тестування в Ганни була лише закладеність носа, потім плавно почали з’являтися інші симптоми: сильна слабкість, біль у суглобах, наростала температура, зник нюх та смак. Загалом жінка прохворіла 2,5 місяці.

У якийсь момент почала з’являтися задишка, комп’ютерна томографія легень показала двосторонню полісігментарну пневмонію. Ганні пропонували госпіталізацію, але вона відмовилася. «Я сама — медпрацівниця, тому поставили венфлон (катетор — ред.), і крапалася сама, пила таблетки. Для мене це була не проблема. Великої необхідності у кисні в мене не було, тому що вчасно була виявлена пневмонія та призначене адекватне лікування», — зазначає вона.

Ілюстративне фото: www.freepik.com

Весь час моніторила стан Ганни їхня сімейна лікарка. «Вона надягала захисний костюм, приїжджала до нас, слухала, міряла сатурацію. Хоча я не наполягала, бо я розуміла, що людина їде в осередок вірусу», — зазначає жінка.

За словами Ганни, загалом ситуація з сімейними лікарями у них в місті незадовільна, однак її родині пощастило — після того, як їхня сімейна лікарка пішла у відпустку, докторка на заміні також виявилися гарним спеціалістом.

«Нашу лікарку заміняла Тетяна Миколаївна Петровська, молода, тільки-но вийшла з декрету. Напевно, за рахунок того, що вони молоді, читають протоколи, беруть участь у конференціях, то розуміють, що і як робити. Ну ось мені пощастило, до прикладу. А вчора телефонують знайомі. Кажуть: „Аню, підкажи, у нас підтверджений коронавірус, лікарка призначила вітамін C та вітамін D“. Мені цікаво, а вона собі б таке лікування призначила? Тому на рівні сімейної медицини все дуже погано».

«Зателефонувала у „швидку“, але вони не захотіли їхати»

У жительки Покровська Юлії на коронавірус перехворіли донька, батько та мати. Остання перенесла хворобу найважче: їй знадобилася госпіталізація до лікарні та терапія з використанням апарату штучної вентиляції легень.

Як розповідає Юлія, початково близько двох тижнів мама потерпала від слабкості та сильного головного болю. Потім додався біль у грудях, підскочила висока температура — до 38. Наряду з цим жінка страждала від панічних атак, що супроводжувалися пришвидшеним серцебиттям. Жінка відчувала жахливий страх, опанувати який не могла. Такий стан став приводом для виклику «швидкої».

«Мама живе у Новодонецьку. Зателефонувала у „швидку“, але вони не захотіли їхати, бо кашлю не було, температура не така висока, смаки і запахи вона відчувала. Сказали: „Це звичайний вірус, лікуйтеся вдома“. Потім мама зателефонувала на гарячу лінію з питань COVID, і тільки завдяки цьому приїхала „швидка“ та відвезла її до інфекційного відділення в Добропіллі», — каже Юлія.

У медзакладі жінку під’єднали до апарату штучної вентиляції легень, адже зробили рентген і виявили ураження легень. Початково поставили діагноз «вірусна пневмонія». «Лише через три дні взяли тест на коронавірус, результат прийшов аж через тиждень з негативним результатом, що дуже дивно. Адже за той тиждень вона втрачала нюх та смак. І взагалі були наявні всі симптоми саме ковіду», — зазначає Юлія.

Ілюстративне фото: www.freepik.com

Тест зробили безкоштовно, як і терапію з апаратом ШВЛ, а ось загалом перебування у медзакладі з урахуванням витрат на ліки та харчування обійшлося родині в понад три тисячі гривень.

Також у добропільській лікарні Юлія зіткнулася з певною халатністю з боку медичних сестер, які працювали без засобів індивідуального захисту. «Медсестри заходили до палати без масок і рукавичок, коли міряли сатурацію та температуру хворим». Однак після зробленого їм з цього приводу зауваження виправилися.

Як це — перехворіти на коронавірус за кордоном

Відомий на Донеччині пастор та волонтер Сергій Косяк наразі проживає у Німеччині. Першими симптомами коронавірусу були легкий кашель та в’ялість. Потім такі ж ознаки з’явилися в дружини. На третій день хвороби у волонтера різко підскочила температура.

«Ми пішли до терапевта, у нас взяли зішкребок з горла, і наступного дня вже був готовий результат. В обох — позитивний. Лікарка сказала знаходитися вдома і телефонувати, якщо будуть якісь ускладнення, — розповідає Сергій Косяк. — Я зателефонував наступного дня, бо в мене стала німіти права рука, і тоді лікарка приїхала додому у костюмі біозахисту, перевірила мене і сказала, що начебто треба госпіталізувати, але вона не знає, як це зробити, тому що ускладнення пішли на неврологію. Порадилася з іншими лікарями і вирішила залишити мене вдома».

Сергій Косяк / фото: Фейсбук волонтера

Загалом волонтер дуже важко переносив хворобоу: температура сягала 39,8, довго не проходив дуже сильний кашель. Каже, було таке відчуття, наче випльовуєш власні легені. Було неможливо відкашлятися. Дружина Сергія переносила все легше, з невисокою температурою та кашлем.

«У мене на фоні негативної інформації про коронавірус траплялася паніка невелика. Тому що усюди про ковід пишуть погане. Мало моментів, коли пишуть щось хороше. Частіше про випадки, як помирають люди і молоді, і середнього віку. Тому я просто взяв себе в руки, вирішив, що панікувати не буду у тому сенсі, що якщо померти — значить померти, чого панікувати. І я знав багато випадків, коли люди зцілялися від вірусу. Я запостив у Фейсбуці, що в нас така ситуація, і у мене достатньо багато підписників, друзів, і за мене стало молитися дуже багато людей. Тисячі коментарів, репостів, усі писали, що моляться. І думаю, це також емоційно підтримувало. Вищі сили також відповідають на такі речі», — ділиться волонтер.

За його словами, лікування прописали доволі просте: звичайні препарати від кашлю та антибіотики. Інтенсивний хворобливий стан тривав десять днів. Після цього хвороба пішла на спад.

«У Німеччині особливої паніки, що ти захворів, немає. Тут медицина коштує великих грошей, і хтось за неї платить — або страхові компанії, або людина зі своєї кишені. Тому не дуже поспішають у плані госпіталізації або жорстких заходів, бо все це вилітає у копійку», — підкреслює волонтер.

Як це — працювати медсестрою під час пандемії

Світлана Панаріна працює медсестрою терапевтичного відділення центральної міської лікарні у прифронтовому Торецьку на Донеччині. Саме їхнє відділення першим приймає та лікує хворих на COVID-19, поки після підтвердженого ПЦР-тестом діагнозу пацієнтів не переводять до спеціального інфекційного відділення.

Активно приймати хворих на коронавірус медики почали наприкінці літа минулого року, і як розповідає пані Світлана, керівництво лікарні безвідповідально поставилося до пандемії. Медичний персонал фактично змушували замовчувати масштаби захворюваності.

«Спочатку ми користувалися експрес-тестами. Бралася кров, і по типу лакмусового папірця-індикатора протягом 10−15 хвилин видавався результат. Коли експрес-тести масово стали позитивні, і ці хворі знаходилися на лікуванні в нашій лікарні, ми, звісно ж, забили тривогу: як це так, якщо у людей позитивні тести, вони, згідно з усіма епідеміологічними правилами, мають бути госпіталізовані до окремого відділення. Але як це часто стається, керівництво змусило нас мовчати з аргументами, що експрес-тести не досконалі, що дуже високий відсоток похибки, тому вони неефективні», — розповідає Світлана.

Фото: nv.ua

Тоді у Торецькій лікарні ввели ІФА-тестування на антитіла до COVID. Коли ІФА-тести хворих з пневмонією масово почали приходити з позитивним результатом, медичний персонал знову забив на сполох. Тоді керівництво «згорнуло» і цей вид тестування. Така ситуація продовжувалася допоки восени епідемія не набула величезних масштабів. Тоді ж, на щастя, змінилося керівництво лікарні.

«Прийшов новий директор. Мені довелося особисто звернутися до нього, бо в нашому відділенні склалася критична ситуація: воно розраховане на 60 ліжко-місць, а було вже близько 100 хворих. І тих обслуговувати було нікому. Усі лікарі захворіли, залишалася одна докторка похилого віку, чотири-п'ять медичних сестер і декілька санітарок. Нікому вже було надавати допомогу практично. Новий директор організував допомогу, були надані співробітники з інших відділень, і ми достойно вийшли з тієї ситуації», — згадує Світлана.

Сьогодні у терапевтичному відділенні займаються практично лише лікуванням пневмоній. За словами Світлани Панаріної, лише у 20% хворих після ПЦР-тесту приходить позитивний результат та підтверджується коронавірус: «Наприклад, до нас госпіталізується хворий із пневмонією, у нього береться мазок, і через одну-дві доби приходить негативний результат тесту на коронавірус. Ми продовжуємо звичайно лікувати його від пневмонії, хоча лікування незвичайне, воно ідентичне до того, яким лікують в інфекційному відділенні, але якоїсь позитивної динаміки немає, навпаки — негативна. Доктор старається, перепробує антибіотики різного ряду, лікування змінюється, а результату немає. Це може тривати два, три, чотири тижні. І тоді призначається повторний мазок ПЦР. Та через місяць після первинного негативного ПЦР-тесту пацієнту приходить позитивний результат. Тобто ми місяць лікуємо хворого з COVID, та не знаємо про це».

При цьому ніяких заявлених Міністерством охорони здоров’я надбавок у 300% посадового окладу медичний персонал терапевтичного відділення Торецької лікарні не отримує. До речі, працює медперсонал у терапевтичному відділенні без захисних костюмів: за приписом санітарної станції виявилося, що медикам достатньо головного убору, рукавичок і одягу з довгим рукавом.

На думку Світлани Панаріної, у підході до лікування коронавірусу назріла критична необхідність у змінах. Пов’язано це насамперед з понаднормовим навантаженням на середній медичний персонал. Жінка розповідає: в Японії проводилося дослідження щодо того, як пов’язане навантаження на медсестру з кількістю хворих, і оптимальне співвідношення, яке дозволяє медичній сестрі якісно надавати допомогу кожному пацієнту в умовах пандемії — це один до шести. Тобто на одну медсестру має бути шість хворих.

«Я підтримую контакти з італійськими колегами. Як і в усій Європі, в них не вистачає лікарів і середніх медичних працівників. І вони кричать, що в них величезне навантаження на середній медперсонал, що вони вже не готові ризикувати своїм здоров’ям і своїм життям, бо не бачать у цьому сенсу. Навантаження в італійського середнього медичного працівника, через що вони дуже сильно обурюються, — 12 хворих і навіть доходить до 14. Це найбільше навантаження серед країн Євросоюзу. У Данії, наприклад, на одного медичного працівника — п’ять-сім хворих. Це при тому, що у нас у відділені 64 людини й дві медсестри. І це враховуючи, що половина — хворі середньої тяжкості. Це люди, які ходять у підгузках, у яких немає можливості дійти до туалету. І вся медична допомога має бути надана біля койки», — розповідає Світлана Панаріна.

Так, кожному хворому з пневмонією призначають курс вливань крапельних, а це — час і увага медичних сестер. Виникає не тільки невдоволення хворих через затримки, а й помилки медперсоналу. Вони однозначно будуть з’являтися за умов такого супернавантаження на медпрацівників, зазначає пані Світлана.

Фото: nv.ua

Наступна проблема — величезну кількість часу у медичних сестер займає ведення документації. Це той дорогоцінний час, який медпрацівник міг би приділити хворому: «Кожного дня кількість паперової звітності збільшується. Я не можу звинувачувати наше керівництво, бо так працює система охорони здоров’я. Я кидаю всіх хворих, всі маніпуляції та рівно о шостій йду передавати звіт. Я не знаю, кому спало на думку збирати таким способом цю статистику, але через неї хворий переходить на другий план».

Крім того, як і по всій Україні, в Торецьку практично не тестують медиків. Хоча в країнах Європи це обов’язковий захід. Однак попри всі проблеми, Світлана Панаріна знаходить у собі сили продовжувати роботу. Каже, що особливо запам’яталася їй одна пацієнтка. Це був той момент, коли захворіли майже всі лікарі, протоколу лікування як такого не існувало.

«Кожного дня в неї була негативна динаміка. Людина казала: „Я морально підготувалася, що помру. Тільки шкода, що не побачу народження онуки“. Я, як могла, допомагала їй, навіть у вихідний день приїжджала до лікарні. Потім жінку перевели до реанімації, COVID-тест прийшов негативний. Напевно тижні два вона була на грані між життям і смертю. Та дякувати Богу, піднялася. Після реанімації пацієнтка повернулася до нас доліковуватися і вийшла практично здоровою. І ти настільки отримуєш такий заряд енергії позитивної, який тобі віддають люди, які одужали. Ця енергія настільки тебе заряджає і дає стимул працювати, що забуваєш і про маленьку зарплатню, і про ті відсотки, які не виплачуються. Тому що ми — люди. У цьому сенс життя. Щоб наше суспільство вижило, ми маємо бути разом, ми маємо допомагати та підтримувати один одного».