«Культура та освіта — це насправді про національну безпеку, а не дозвілля», — Денис Блощинський

Фестиваль «З країни в Україну» проходить у східних областях України з 2014 року, щоби допомогти громадам прифронтових населених пунктів наповнити свої міста атмосферою єдності та підтримки, а місцевим жителям — укріпити свою національну ідентичність.

Фестиваль розповідає про різноманіття культурної спадщини України через лекції та майстер-класи, а також знайомить із сучасними українськими технологіями та талановитими музичними виконавцями.

ЧИТАЙТЕ: Містами Сходу мандрує фестиваль «З країни в Україну»: карта та програма заходів

За вже традиційним для Донеччини та Луганщини святом української культури стоїть однойменна Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну». Це об'єднання однодумців, які хочуть бачити нашу країну сучасною та успішною державою. Керує Фундацією музикант та бізнесмен Денис Блощинський — з громадською діяльністю чоловік пов’язав своє життя після Революції Гідності.

Журналісти «Вчасно» розпитали пана Дениса, як виникла ідея фестивалів для сходу, яке їхнє значення, та чи є у планах Фундації ще проєкти, пов’язані з прифронтовим регіоном.

ІА «Вчасно»: З чого вісім років тому почалися фестивалі «З країни в Україну»?

— Починалося все просто. Місто Чугуїв під Харковом. Концерт у військовій частині і розповідь замполіта про те, як до військовослужбовців ставляться місцеві жителі. Я почув історію під час нашого концерту про те, як керівника гарнізону та його сім’ю кілька разів брали, так би мовити, у заручники під час подій на Майдані. Хлопці виїжджали за продуктами, а їхню машину закидували камінням. Я зрозумів, що концерти для військових — це дуже важливо, але нам треба щось робити з нами, з українцями. Якщо ти воюєш і захищаєш свою країну, боронячи від ворога, то твоя спина як мінімум має бути в безпеці. А якщо у неї можуть увіткнути ніж — це не справа. І тоді народилася ідея спробувати щось змінити у любові до України, у розумінні України пересічними громадянами.

Я поставив собі питання: «А як же зробити, щоб вони її любили?». Я ж не можу когось за руку привести і сказати: «люби». От у нас на бігбордах є такі надписи «Любіть Україну». Я вважаю, що це маячня, не можна комусь сказати любити когось. Треба дізнатися, про що взагалі йде мова. Тоді народилася ідея такого формату, який буде розкривати Україну та говорити про неї в часі. Про її минуле, теперішнє та майбутнє. З’явилась ідея фестивалю «З країни в Україну». Концепція фестивалю у фестивалі. Різні напрями представлені не одним майстром чи учасником, а кількома. Так що виходять такі мініфестивалі. Ми приїхали вперше до Слов’янська. Це був 2014 рік, липень місяць.

Концерт для військових / фото: Фестиваль "З країни в Україну" у Фейсбуці

Як народилася така назва фестивалю?

— Коли ми зрозуміли, що у людей Україна не є Україною з контурами, з певними такими зморшками, якимись ввігнутостями. У них є Україна як якась абстракція. Для великої кількості наших співгромадян Україна — це територія, якийсь прапор, якийсь гімн, якісь атрибути і все. І ми розуміємо, що це майже дно, і від нього треба відштовхуватися. Дуже чітко розуміти, де ти знаходишся, і куди ти хочеш потрапити. А потрапити ти хочеш до України, дуже конкретної країни, де є багато-багато різних речей, але найголовніше — там є місце людині, там її бачать. Там не треба ставити питання, що таке людська гідність, що таке любов до країни, тому що люди розуміють це. У цій країні є людина, є громадянин, і є чесноти, які надзвичайно важливі. Колосальний і довгий шлях треба подолати, щоб туди потрапити. На нього треба встати і почати йти. Наша фундація взяла цю ідеологію і назву «З країни в Україну». Вона саме вказує на той шлях, який ми всі маємо пройти. Я думаю, він триватиме десятки років.

Як із часом вдалося масштабувати фестиваль на таку кількість міст сходу України?

— Зараз це вже певна технологія соціальна трансформаційна. Дуже важлива. І мені хотілося б, щоб ми досягнули успіху в її масштабуванні та поширенні на всю Україну. Бо та проблема, з якою ми всі зіткнулися, та проблема, яку підсвітила війна, вона, на жаль, притаманна не сходу. Вона притаманна Україні. Просто на сході більш жорсткого пройшов коток «совка». Проте проблема ідентичності, розуміння, хто ми для своїх сімей, для своїх громад, для своїх близьких, для себе, стоїть від Львова до Одеси, від Чернігова до Києва. Це глобальна наша проблема, і такі фестивалі допомагають поставити точку на системі координат, і зрозуміти взагалі, хто я такий. Або хоча б поставити собі таке питання.

На сьогодні це вже масштабований проєкт, в якому як у доброї машини є стартер, двигун, ходова частина, автомобіль і загальне враження. Це вже не проєкт, а велика програма. Є освітній компонент, робота з місцевим активом, формування екосистеми з бізнесу, влади, громади, представників інших громадських організацій, навчання проєктному менеджменту, гуманітарна складова, колаборація з іншими організаціями, далі — втілення всього цього в життя, дослідження проблематики міста, робота з цією проблематикою, і потім ми отримуємо верхівку айсберга: люди приходять і кажуть: «Ой, який класний фестиваль. Яка класна подія». А під цим дуже-дуже багато всього. І ось це «дуже-дуже багато всього» в дечому навіть важливіше ніж те, що ми бачимо на самому фестивалі.

Фото: Фестиваль "З країни в Україну" у Фейсбуці

Фестиваль у Добропіллі / фото "Вчасно"

Фестиваль у Добропіллі / фото "Вчасно"

Фестиваль у Добропіллі / фото "Вчасно"

Фото: Фестиваль "З країни в Україну" у Фейсбуці

Яких змін завдяки проведенню фестивалів «З країни в Україну» вдалося досягти на сході?

— Я можу сформулювати так: завдяки таким ініціативам як наша щось сталося. Тому що коли ми беремо таку велику систему як схід України, то тут велика кількість чинників, на які ми впливати не можемо. Однозначно ми були серед тих організацій, команд і ініціатив, які допомагали сформувати успішний командний досвід досягнення певної мети в кількох десятках міст на сході. І це звучить наче так просто, але насправді за цим стоїть титанічна робота, і це має дуже великий вплив. Тому що в країні, де досі володарює популізм, створювати щось складне дуже важко. Розв’язувати проблеми дуже важко. Вони не вирішуються однією людиною, тим більше популістом. Вони вирішуються лише командами. І коли ми показуємо, що команда спроможна, є результат, є історія успіху, і це можна конвертувати в добробут, комфорт, гідність, то ми створюємо прецедент, який можна наслідувати. Ми і певна кількість ініціатив, які схожі з нами цінностями та підходами, і створили ці прецеденти в достатній кількості. Їх десятки, сотні по сходу. Цим ми пишаємося.

Але є і зворотна історія. Наприклад, на фестивалі у Дружківці до нас підійшов учасник команди з Торецька. Торецьк завжди був історією нашого успіху, це такий дуже потужний системний розвиток: спочатку релятивізація парку, потім — шахти, відкриття простору, утворення кількох громадських об’єднань, волонтерського руху, проведення фестивалю. Це одне з міст, де ми дійсно відчували, що є частинка нашого вкладу в це. І він розповів, що під час ковіду, впродовж останніх років команда пороз’їжджалася, лавочки повідкручували, простір за несплату комуналки закрито. Мені було дуже боляче це слухати, і я розумію, що всі ці зміни мають бути підтримані на 360 градусів: владою, бізнесом, громадою. Не може громадськість щось зробити і просто відпустити. Легко лише ламати ноги і псувати майно. За помахом руки ми можемо робити щось погане в цьому світі. Щоб робити щось добре, треба попрацювати. Коли ми говоримо про зміну в місті, про зміну на території, про зміну в громаді, для цього треба об’єднуватися та гуртуватися і працювати дуже потужно разом.

Яких змін фестиваль «З країни в Україну» зазнав у 2021 році?

— 2021-ий однозначно більш децентралізований з точки зору культурних ініціатив, з точки зору міста ми обираємо більше локацій, більше відстані даємо. Ми відмовилися від вечірніх концертів і замінили їх кліпами та камерними концертами. Тобто ми безумовно враховуємо наслідки пандемії. Якщо все буде добре, і трошечки нам ця сталість дасть більше спокою, ми на останніх заїздах відновимо формат вечірнього концерту.

Фото: Фестиваль "З країни в Україну" у Фейсбуці

Ви бачите якісь зміни у свідомості людей за останні вісім років?

— Люди вже бачили щось. Наша свідомість має дуже цікаву специфіку. Те, що не закодовано в культурний код, те, чого ми не бачили і не знаємо, ми здебільшого не можемо собі уявити. Крім одиниць на мільйони, які бачать світи, бо вони такими народилися. Якщо ви ніколи не бачили велосипед, то його собі не уявите, хоч би скільки я буду розповідати, що це таке. Якщо ви не бачили зеленого кольору, як я вам розкажу, що таке зелений колір? Ніяк. Те ж саме люди. Вони вже почали багато бачити, багато пазликів складати. І коли ми їм пропонуємо певні моделі із нового світу, нових підходів, нових досліджень, нової взаємодії, вони розуміють, про що це. І вони на це відгукуються. Дуже суттєво змінюється культура, змінюється їхня ідентичність. Люди вже більше собі ставлять питання, хто вони, де вони.

Я мрію про час, коли фестиваль «З країни в Україну» не буде потрібний. І в певних містах я бачу, що нам вже туди не треба приїжджати, або слід приїжджати з іншими проєктами. Є приємний прогрес і сталість. Через кілька років фестиваль буде трансформовано у щось інше на більшості територій, тому що зміни ідуть, і ми не можемо придумати один формат і його використовувати просто, щоб пофестивалити чи поїхати потусуватися. Це класно, але нам всім важливий результат. А результат бажаний один: примножувати Україну в нашій країні, як би по-ідіотськи це не звучало. У нашій країні України поки що мало, а треба, щоб було багато, щоб вона була різною, щоб ти міг обирати, в яку країну тобі більше хочеться закохатися.

Фото: Фестиваль "З країни в Україну" у Фейсбуці

З якою командою Ви робите фестиваль?

— Це фантастичні люди. Це кілька дівчат, які були в Українській академії лідерства, це кілька людей з громадського сектору, з бізнесу. Це моя дружина Настя, яка є програмною директоркою фестивалю. Вони разом із програмною менеджеркою Катею удвох роблять усю цю програму. Усього команда налічує 29 людей, з яких 11 — адміністратори, які вели міста, 18 — це члени команди, які постійно працюють в офісі, і керівники напрямів фестивалю. Тобто це чималенька така команда, банда ціла.

Я дуже переживав, що коли відновиться бізнес, я не зможу приділити увагу фестивалю, і як вони будуть без мене. Так сталося, що липень-серпень у мене повністю завантажені, дуже мало можливості входити у проєктну діяльність, і команда все робить сама.

Команда Фундації "З країни в Україну" разом із локальною командою Добропілля / фото "Вчасно"

З локальними командами Ви підтримуєте зв’язок?

— Не вистачає сил це робити системно, так як нам хотілося б. Але ми затіяли трансформацію нашої організації, і з 2022 року у нас має виникнути науково-дослідний аналітичний відділ, і там буде відділ моніторингу і контролю, будуть люди, які постійно слідкуватимуть і оновлюватимуть інформацію, допомагатимуть з грантами і заявками, робитимуть тренінгові програми для локальних команд. Плануємо платформу, де будемо їх збирати. Ми над цим працюємо. Просто не вистачало рук, і ми про це дуже шкодуємо. Тому що іноді до нас потрапляють люди, які розповідають просто божевільні історії, що трапляються після фестивалів. Вони стають заступниками міських голів, відкривають громадські організації, проводять фестивалі, створюють музичні гурти, а ми про це нічого не знаємо. І таких історій під сотню, і ти розумієш, що це ж треба кудись нотувати.

Якісь ще цікаві проєкти для сходу плануєте?

— У нас величезна кількість проєктів. У нас зараз проблема в тому, що ми хочемо запускати проєкти в інший спосіб. Коли я навчився робити проєкт в школі № 33, я перестав хотіти робити проєкти в школі № 33. Я хотів робити для всіх шкіл. Коли навчився робити для шкіл, хотів робити для освітньої екосистеми. Так само і зараз. Коли ми розуміємо, як працювати з локальними суб’єктами, з невеличкими територіями, нам хочеться почати впливати на великі системи. Передусім це система культури, система освіти, система розвитку громад і зовсім інший екологічний підхід до розвитку територій. Коли я говорю «екологічний», то маю на увазі не стільки фактор зеленої природи, скільки фактор сталого розвитку і ставлення до ресурсів, до людей. І все це ми об’єднуємо під парасольку національної безпеки. Наше бачення — воно таке. Усі ці речі — вони про національну безпеку, а не про дозвілля. Вони про те, якою має бути країна через 20−30 років.