«Хлопці ще не знали, що в ДАПі не лишилося нікого, крім них»: останні дні оборони вже зруйнованого донецького аеропорту

Останній тиждень оборони Донецького аеропорту: бої та герої

16 січня 2015 року відбулася фактично остання ротація бійців Сил оборони на територію Донецького аеропорту. Тоді останні 15 солдатів 90-го батальйону прийшли на підкріплення тих, хто вже добу, без упину, відбивав штурми росіян.

19 січня окупанти підірвали новий термінал Донецького аеропорту. Попри те, що вони вже тоді заявили про повний контроль і нібито «зачистку» всіх оборонців, на території лишалися наші бійці. Вони утримували позицію «Пожарка» у пожежному депо, розташованому між терміналом і диспетчерською вежею аеропорту. Керував останньою групою бійців Максим Ридзанич із позивним «Адам». Оборона ДАП закінчилась із виходом цієї групи звідти.

Намагаючись дістатися до побратимів та допомогти в обороні, 20 січня наші військові намагалися прорватися до донецького аеропорту. Однак операція закінчилася без успіху. Того ж дня росіяни вдруге підірвали термінал, де ще перебували українські бійці.

За офіційними даними, внаслідок підриву нового терміналу ДАПу 20 січня загинули 24 військовослужбовці. Під час спроби прориву на допомогу захисникам нового терміналу ДАПу — 26. Імовірно загинули, проте їх рештки не вдалося знайти — троє захисників. Вбитий у полоні - один боєць.

Як вказують автори видання «Оборона Донецького аеропорту, 2014−2015. Хроніка бойових втрат», за 20−21 січня 2015 року під час боїв в аеропорті загинув 51 захисник України. Тоді частина бійців здалася в полон, щоб зберегти життя. Ще частина змогли відійти самостійно під безперервним вогнем противника.

На жаль, саме цього дня, 21 січня, росіяни стратили одного з бійців, хто героїчно тримав ДАП — кіборга Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр. За свідченнями очевидців, у полоні «днр» його убив «Моторола» (бойовий і терорист рф Арсеній Павлов, якого у 2016 ліквідували в Донецьку). Це відбувалося під наглядом та згодою терориста «Гіві».

Мама Ігоря Брановицького встановила, що тоді ж відбувалися й катування усіх інших бійців, які потрапили в полон до сепаратистів і росіян. У знущаннях брали участь українські міліціонери, які перейшли на бік ворога, били «кадирівці», хлопців допитували й били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники гру чи фсб.

«Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік. Свідки казали, що щоб поставити мого Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник фсб, що був поряд весь час із тим «Москвою», — пригадувала Ніна Брановицька.

Спершу терористи з нього знущалися — били металевими й дерев’яними палицями, стріляли по ногах з травматичного пістолета, поламали кістки. Ігор не міг сидіти — настільки було боляче. Тому його поклали на підлогу попід стіну. Однак хоч терористи й сказали, що викликали «швидку» для нього, до її приїзду він не дожив. Побратим Ігоря Брановицького пригадує: воїна вбив сам «Моторола» після катувань двома пострілами.

«Прийшов «Моторола», накричав на своїх, мовляв, «харош ізбівать». Ігор лежав від мене метрів зо два. «Моторола» підходить і питає: «Шо это за «тєло»? А бойовик «Танчик», який нас охороняв, відповів, що, мовляв, викликали швидку, і його скоро заберуть. «Моторола» нахилився, подивився на Ігоря, сказав, що він не виживе, дістав «ТТ» (пістолет — ред.) і вистрелив двома кулями в ліву скроню. Я бачив, якраз у цей момент повернув голову, коли він перезаряджав пістолет і стріляв», — пригадував кіборг Юрій Сова в інтерв'ю «Радіо Свобода».

Двоє добровольців вивели сімох побратимів, хоча не були впевнені. що вони взагалі живі або не полонені

Поки полонених бійців катували — росіяни та сепаратисти продовжували розносити Донецький аеропорт і прострілювати його територію. Згодом заявили, що той повністю під їх контролем і на території не лишилося українців.

«242 дні - стільки тривала оборона нового терміналу. Але термінал — це не весь аеропорт. Але якщо мова йде про оборону всього Донецького аеропорту, то вона тривала 244 дні. Спочатку почали рахувати до того дня, коли останні захисники терміналу потрапили в полон. Але тоді мало хто знав, що група „Адама“ тримала оборону в пожежній частині ще 2 дні. Про це знало тільки вище керівництво, і вони їх не виводили, сподіваючись на щось. Вони були без зв’язку і не знали, що відбувається навколо, тому побратими вирішили їх вивести. І зробили це, попри туман, міни та обстріли», — пояснює Руслан Боровик — кіборг, гранатометник 1-ї роти 90-го батальйону, «позаштатний фотограф» оборони Донецького аеропорту.

На той момент «Пожарку» тримали семеро бійців 90-го батальйону: Максим Абдуразаков («Абдула»), Віталій Зварич («Рекс»), Володимир Коляда («Живчик»), Анатолій Левчук («Фокс»), Віктор Новицький («Жмеринка»), Ігор Юркевич («Вовк») і сам «Адам» — Максим Ридзанич.

Лише в ніч з 22-го на 23 січня на пожежне депо з туману вийшли два офіцери (один — 81-ї бригади, а інший — 80-ї) на псевдо «Окунь» і «Єшка». В останнього тоді скінчилося чергування на вузлі зв’язку, і він добровільно попросився піти на пошук побратимів, які не виходили на зв’язок. Ризикуючи власним життям і не знаючи, чи ще ціла «Пожарка», та чи не у полоні побратими, вони знайшли їх і повідомили, що сталося. Після спільною групою усі дев’ятеро звідти вийшли.

«Окунь», маючи титул чемпіона України зі спортивного орієнтування, веде групу. Не по карті, а вираховуючи кроки у темряві, й … виводить до Радіолокаційної станції аеропорту, де вже транспортом група евакуювалася", — пригадував Кирило «Доцент» Недря, боєць 93 бригади.

Неофіційно самі кіборги називають останнім днем оборони ДАПу 23 січня 2015 року. Лише тоді територію аеропорту покинули всі захисники. Імовірно, саме та героїчна оборона, яку свого часу вважали неможливою, дала шанс утримувати лінію зіткнення на Донеччині на тих рубежах, у яких Сили оборони її утримували з 2015 року.