Війна все спише? Як на Донеччині витрачали мільярди під час наступу ворога у 2024 році
РозслідуванняЦя стаття підсумовує 2024 рік у Донецькій області, демонструючи, як сумнівні рішення, непрозорі закупівлі та ймовірна корупція залишилися частиною життя прифронтового регіону навіть у розпал війни.
2024 рік став для Донеччини роком важких втрат і складних випробувань. Окупація охопила половину області, ворог постійно наступав, а прифронтові громади опинилися на межі виживання. Попри це, місцева влада продовжувала витрачати бюджетні кошти, балансуючи між необхідністю оборони та марнотратством на суперечливі проєкти.
Журналісти «Вчасно» протягом року уважно стежили за закупівлями, щоб проаналізувати, як Донеччина використовує ресурси в умовах війни. З одного боку, на фортифікації, дрони й автомобілі було виділено рекордні суми — майже 5 млрд грн. З іншого — значна частина цих коштів пішла компаніям із сумнівною репутацією, що фігурували в кримінальних провадженнях, а самі контракти укладалися без конкуренції й залишалися закритими для громадськості.
Паралельно з витратами на оборону, чиновники не соромилися вкладати гроші в будівництво кладовища, відновлення лісів і ремонти доріг за кілька кілометрів від фронту. Водночас евакуйовані мери-фантоми продовжували отримувати зарплати, не виконуючи посадових обов’язків.
Ця стаття підсумовує рік на Донеччині, демонструючи, як сумнівні рішення, непрозорі закупівлі та ймовірна корупція залишилися частиною життя регіону навіть у розпал війни.
Автомобільна лихоманка
На початку 2024 року влада Донеччини разом із комунальними підприємствами захопилася масовими закупівлями нових автомобілів. Військові адміністрації витрачали кошти міських бюджетів на транспорт, часто урочисто передаючи його на фронт. Проте детальний аналіз виявив, що не всі автівки призначалися для військових потреб.
Наприклад, у лютому УСЗН Соледара придбало пікап Peugeot Landtrek за понад 1,5 млн грн для перевезення гуманітарної допомоги. Однак використання цього авто викликає серйозні питання, адже Соледар перебуває під окупацією з січня 2023 року. Крім того, вже у березні управління уклало ще один договір — цього разу на оренду транспорту для аналогічних потреб.
Схожа ситуація склалася й у Бахмуті, що також окупований. Там управління культури та чотири комунальні підприємства закупили по одному автомобілю Opel Combo Life Edition L2 вартістю 894 тис. грн кожен — і всі в одного постачальника. Начальниця управління культури пояснила, що новий легковий автомобіль необхідний для «виконання службових обов’язків», зокрема перевезення працівників, обладнання та реквізиту для культурних заходів.
Тим часом Сіверська та Часовоярська міські ради придбали пікапи Mitsubishi L200 по 1,6 млн грн кожен. Згодом Часовоярська міськрада витратила ще 3,16 млн грн на їх переобладнання.
Придбані для ЗСУ авто/ Фото: Донецька ОВА
Після хвилі критики щодо закупівель дорогих нових автомобілів деякі громади почали обирати вживаний транспорт. Зокрема, КП «Благоустрій» зі Слов’янська придбало б/у кросовер Renault Duster за 755 тис. грн — лише трохи дешевше від нової моделі. Проте невдовзі підприємство оголосило тендер на новий Mitsubishi Pajero Sport вартістю понад 2 млн грн, що фактично поставило під сумнів доцільність економії.
На цьому закупівельний марафон не припинився і керманичі продовжують купувати нові та дорогі авто для сумнівних цілей. Звичайно, що такий підхід до витрачання бюджетних коштів викликає чимало запитань щодо пріоритетів місцевої влади в умовах війни
Заробітна плата за нічого
Ще одним цікавим питанням стало продовження отримання заробітної плати деякими міськими голова, які фактично не виконують ніяких посадових обов’язків.
Як відомо, з початку повномасштабного вторгнення в Україну система місцевого самоврядування зазнала суттєвих змін. У 2022 році замість міських рад були створені військові адміністрації з новими керівниками. Водночас статус колишніх міських голів залишився невизначеним. Вони зникли з публічного простору, проте залишилися в бюджетних витратах.
Зокрема, міський голова Покровська Руслан Требушкін, Мирнограда Олександр Брикалов та виконувач обов’язків Селидівського міського голови Руслан Суков не виконують жодних функцій з місцевого самоврядування, але продовжують отримувати заробітну плату.
Як з’ясувалося, цих посадовців не звільнили, а відправили у простій на невизначений термін. У такому статусі вони отримують не менше 2/3 від попереднього окладу.
Відповідно, Голова Покровська Руслан Требушкін, відомий своїм минулим у Партії Регіонів і численними корупційними скандалами у 2023 році отримав 125 тис. 451 грн, перебуваючи в простої. Середня щомісячна виплата склала понад 10 тис. грн.
Мер Мирнограда Олександр Брикалов, якого пов’язують з Требушкіним у 2023 році задекларував понад 120 тис. грн зарплати. Щомісячні виплати складали приблизно 10 тис. грн — вчетверо менше, ніж до війни, але все ж значні для людини, яка не виконує обов’язків.
Ситуація з Русланом Суковим — особливо показова. Ексочільник Селидового, відсторонений через кримінальну справу, у якій фігурують звинувачення в корупції, зловживанні владою та незаконному поводженню з бойовими припасами, продовжує отримувати зарплату з бюджету. У 2023 році він задекларував 98 тис. грн, а середній оклад у простої склав 8 тис. 166 грн.
Виплати бюджетних коштів посадовцям, які не виконують своїх обов’язків, викликають обурення, особливо на тлі війни. Коли військові щоденно ризикують життям і не завжди мають достатню підтримку, витрати на «зарплати без роботи» виглядають неприпустимими.
Недоречні ремонти доріг
Відмітилась влада й ремонтами доріг в умовах наближення лінії фронту та постійних обстрілів. Найбільше запам’ятались у цьому питанні Лиман, Мирноград та Покровськ.
Лиман, що майже пів року перебував під окупацією у 2022 році, досі залишається в зоні активних бойових дій. Попри це, міська влада продовжує реалізовувати масштабні інфраструктурні проєкти, які в нинішніх умовах більше нагадують марнотратство.
Відтак, у липні 2024 року влада Лиману замовила ремонт 2 км дороги за майже 5 млн грн. Загалом було укладено 13 угод на ремонти доріг, що обійшлося бюджету у 22,3 млн грн. Всі контракти отримала компанія ТОВ «Славдорстрой», яку пов’язують із впливовими структурами, наближеними до колишнього президента Віктора Януковича.
Закупівлі проводилися за спрощеною схемою без використання електронних торгів, а в тендерній документації відсутні чіткі обґрунтування необхідності ремонту та конкретні специфікації щодо ділянок і обсягів робіт.
Нещодавно окуповане Селидове також витратило мільйони на ремонти доріг, уклавши у 2024 році з десяток контрактів на 5 млн грн. Підрядником стала компанія ТОВ «Красногорівське ремонтно-будівельне підприємство», яка у 2023 році заробила 70 млн грн на тендерах, переважно в Донецькій області. Деякі дороги у Селидовому ремонтувалися цим підприємством практично щороку.
У Мирнограді, який знаходиться за 2 км від лінії зіткнення виділили понад 8,7 млн грн на ремонт доріг лише у 2024 році. У липні було укладено три договори на ремонти доріг і міжквартальних проїздів. Роботи виконувало ТОВ «Юніонтрансбілдінг» — фірма, пов’язана з колишнім мером Покровська Русланом Требушкіним. Це підприємство часто змінює керівництво, юридичну адресу і власників, не має достатньої матеріально-технічної бази, фігурує в кримінальних провадженнях, проте продовжує вигравати тендери.
Ремонт доріг у Донецькій області залишається одним з найбільш прибуткових напрямків для сумнівних підрядників, які фігурують у корупційних справах та журналістських розслідуваннях. Така репутація не заважає владі знову і знову віддавати мільйони цим фірмам.
Оборона
Важливою складовою минулого року стало забезпечення оборони регіону. За словами начальника Донецької ОВА Вадима Філашкіна, у 2024 році на будівництво фортифікацій і закупівлю дронів, автомобілів та засобів радіоелектронної боротьби було виділено майже 5 млрд грн. За пів року збудували 625 фортифікацій із 726 запланованих, ще 88 перебувають у роботі. Крім того, понад 2,2 млрд грн витратили на допомогу військовим, зокрема на безпілотники, FPV-дрони, транспорт і засоби РЕБ.
Попри масштабні витрати на оборону, які дуже необхідні на Донеччині з урахуванням активного просування ворога, до цих закупівель залишається низка питань щодо прозорості. Майже всі контракти укладалися без конкуренції, а доступ до угод обмежений — влада обіцяє оприлюднити документи лише через 90 днів після завершення війни. Така закритість викликає недовіру та створює ризики зловживань. Хоча Донецька ОВА створила робочу групу «Прозорість і підзвітність» для моніторингу витрат, офіційні перевірки не виявляють порушень.
Крім того, окремі підрядники, які постачають оборонні матеріали, мають сумнівну репутацію та зв’язки з владою. Наприклад, ТОВ «Прімум актив» стало одним з ключових постачальників фортифікаційних споруд. Компанія фігурує в кількох кримінальних провадженнях. Зокрема, її звинувачують у привласненні коштів під час постачання залізобетонних плит для «Укргазвидобування» у 2022 році та ухиленні від сплати податків.
Ще одним підрядником стала «Лідербуд компані», яка уклала контракти на понад 100 млн грн. Власник компанії Олександр Гарбуз пов’язаний із групою «Коркішко і Ко», до якої входять «Перша українська дорожньо-будівельна компанія», «Будмонтажпроект» та інші фірми. Вони часто орендують техніку в компаній тієї ж групи, замикаючи фінансові потоки всередині мережі пов’язаних фірм. Ця група фігурує в розслідуваннях Антимонопольного комітету щодо узгоджених дій і завищення цін.
Додаткові питання викликає ПрАТ «Стальканат» — одеська компанія, що спеціалізується на виробництві дротів і ланцюгів. У 2024 році вона уклала державних контрактів на понад 50 млн грн і постачає металеві канати на Донеччину. Основним власником є Давид Немировський, син ексголови Одеської ОДА Володимира Немировського. Серед акціонерів — зять і колишня теща Юрія Вілкула, пов’язані з владою Кривого Рогу. Її керівники, зокрема Андрій Муксімов, мають зв’язки з Партією регіонів, що посилює сумніви щодо прозорості діяльності підприємства.
Таким чином, попри гучні заяви про оборонні закупівлі від влади, а також про контроль і підзвітність, придбання фортифікаційних споруд на Донеччині супроводжуються непрозорими процедурами, прямими контрактами та співпрацею з сумнівними компаніями.
ЯМаріуполь
Окремої уваги заслуговує активна діяльність влади Маріуполя. Попри те, що місто залишається в російській окупації з травня 2022 року, евакуйована місцева влада продовжує витрачати значні кошти на сумнівні закупівлі.
Наразі основні зусилля міської ради спрямовані на підтримку переселенців через центри «ЯМаріуполь» і проєкт «ЯМаріуполь.Житло» для створення житла евакуйованим мешканцям громади.
Колаж створений з фото благодійної організації «ЯМаріуполь»
У 2024 році влада звітувала про завершення ремонтів у двох гуртожитках у Дніпрі, де оселилися понад 200 сімей. Проте аудитори виявили завищені ціни на матеріали, неконкурентний відбір підрядників і оформлення капітальних ремонтів під виглядом поточних. Водночас обидва приміщення взяті в оренду, тому переселенці не мають гарантій довгострокового користування цим житлом.
Роботи тривають і в інших містах, а витрати на меблі, техніку та побутове обладнання сягають сотень мільйонів гривень. Проте інформація про джерела фінансування та детальні звіти у відкритому доступі відсутня, що створює ризики корупції та марнотратства.
Яскравим прикладом таких витрат стала закупівля майже 14 тис. брендованих чашок для центрів підтримки переселенців вартістю майже 1 млн грн. Складно уявити, як керамічні чашки можуть вирішити нагальні проблеми ВПО. Аналогічні витрати були зафіксовані й раніше — мільйони гривень йдуть на сувенірну продукцію, канцелярські товари та інше брендування.
Важливу роль у цих процесах відіграє благодійний фонд «Я-Маріуполь», створений муніципалітетом для залучення міжнародних донорів і співпраці з організаціями, що мають обмеження на роботу з органами влади. Однак зв’язок між цим фондом і міськрадою залишається нечітким. За словами депутатів, частина коштів із бюджету йде на фінансування фонду через комунальні підприємства, проте проконтролювати ці потоки неможливо, оскільки благодійні організації підзвітні лише своїм донорам.
Усе це відбувається на фоні відсутності військової адміністрації, яка могла б взяти на себе функції управління в умовах війни та забезпечити прозорість. Замість цього Маріупольська міськрада працює в обмеженому складі, не маючи кворуму для ухвалення важливих рішень. Депутати неодноразово зверталися до Президента України з проханням створити військову адміністрацію, проте рішення досі не ухвалене.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Непрозорість, неефективність, відсутність відповідальності: проблеми евакуйованої влади Маріуполя
Маріупольська міськрада планує витратити понад 200 тисяч гривень на геопортал, який не працює
Правоохоронці розслідують ймовірні зловживання під час ремонту гуртожитку у Дніпрі для ВПО Маріуполя
Додаткові питання викликає постійне підвищення заробітних плат посадовців Маріуполя. Попри втрату міської інфраструктури та майна, керівники комунальних підприємств продовжують отримувати надвисокі зарплати. Наприклад, директор КП «Маріупольводоканал» у 2023 році задекларував понад мільйон гривень доходу, тоді як підприємство не веде активної діяльності. Аналогічна ситуація склалася й з іншими комунальними підприємствами, які здійснюють закупівлі обладнання та матеріалів для знищеного транспорту, ремонтів і пального, попри очевидну неможливість використання цих ресурсів у місті.
Кладовище у Мирнограді, відновлення лісів у Лимані, будівництво водогону у Покровську: чергові проєкти з марнотратства місцевої влади
Попри війну та постійні обстріли, місцева влада Донеччини у 2024 році не припиняла реалізовувати масштабні проєкти, які викликали сумніви щодо доцільності та ефективності витрачання коштів. Плани будівництва кладовища у прифронтовому Мирнограді, відновлення лісів у Лимані та прокладання водоводу в Покровському районі, де тривають бої, стали прикладами рішень, що межують із марнотратством.
У прифронтовому Мирнограді місцева влада вирішила побудувати нове кладовище, виділивши на перший етап будівництва понад 12 млн грн. Переможцем тендеру стало ТОВ «Юніотрансбілдінг» — компанія, ймовірно пов’язана з колишнім мером Русланом Требушкіним. Державна аудиторська служба виявила порушення в документації підрядника, зокрема відсутність підтвердження технічних ресурсів і кваліфікації персоналу, що стало підставою для розірвання контракту.
Однак за кілька місяців влада знову уклала угоду з тією ж компанією, викликавши хвилю критики. В результаті, через суспільний розголос, активізацію бойових дій і наступ ворога угоду врешті-решт розірвали. Проєкт так і залишився нереалізованим, ставши прикладом марнотратства в умовах війни.
У Лиманській громаді, де лінія фронту проходить за декілька кілометрів, влада продовжує відновлювати зруйновані ліси. У 2023 році тут посадили 40 тис. сіянців сосни, а у 2024-му планувалося ще більше. Водночас закупівлі для відновлення супроводжувалися непрозорими угодами — відсутністю кошторисів і договорів у Prozorro. Постійним підрядником обирали одного підприємця, який отримав замовлень на понад 22 млн грн.
Попри регулярні обстріли й пожежі, які знищують відновлені території, влада продовжує витрачати сотні тисяч гривень на лісопосадки.
Зліва: Перша висадка саджанців після деокупації Лиманської громади. Джерело: Публікація ДП «Лиманське лісове господарство» на офіційній сторінці Facebook Справа: Висадка саджанців у листопаді 2023 року. Джерело: Публікація ДП «Лиманське лісове господарство» на офіційній сторінці Facebook
Ще одним сумнівним проєктом став план будівництва водоводу в Покровському районі, де тривають запеклі бої. На розробку проєктно-кошторисної документації витратили понад 1,7 млн грн, а на будівництво планували спрямувати ще майже 9 млн грн. Проєкт мав забезпечити водопостачання громадам, які залишилися без води після знищення Карлівського водосховища.
Звичайно, що близькість фронту та постійні обстріли ставлять під сумнів доцільність будівництва. Роботи можуть бути зірвані, а обладнання пошкоджене або знищене. Цей випадок, як і попередні, демонструє, як масштабні проєкти в зоні бойових дій перетворюються на приклади недалекоглядних рішень і марнотратства.
2024 рік на Донеччині став сумним прикладом того, як навіть у критичних умовах війни можна витрачати бюджетні кошти з порушеннями, без конкуренції та прозорості.
З одного боку, місцева влада звітувала про масштабні витрати на оборону, з іншого боку, ці кошти часто освоювали компанії з підозрілими зв’язками, кримінальним шлейфом або монопольним становищем. Закритість інформації про контракти й відсутність контролю лише посилили підозри у зловживаннях.
Паралельно продовжувалися витрати на дорогі автомобілі, ремонти доріг і будівництво в зонах бойових дій, що виявилися недоречними та марнотратними. Направлення коштів на кладовище в Мирнограді, водовід у Покровському районі та відновлення лісів у Лимані — приклади, які лише підкреслюють недалекоглядність і відірваність від реальних потреб.
Таким чином, попри величезні виклики війни, бюджетні кошти Донеччини часто працювали не на захист і підтримку військових, а на проєкти, які мають більше спільного з піаром і сумнівними схемами, ніж із нагальною необхідністю.